ВИХОВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ

У тій кризовій екологічній ситуації, в якій перебуває наша країна (та й світ у ціло-му), школа не має морального права ви-ховувати споживацьке ставлення до природи. «Розру-ха не в навколишньому світі, розруха в головах!» — говорив відомий літературний персонаж — професор Преображенський (М.Булгаков, «Собаче серце»). Од-нак більшістю людей екологічна криза уявляється, як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не по-роджене нею самою. Духовний чорнобиль породив Чорнобиль екологічний. І вирішення екологічних проблем — це насамперед зміна свідомості.

Екологічна свідомість, — це сукупність уявлень (як індивідуальних, так і групових) про взаємозв'язки у системі «людина — природа» і в самій природі, існу-ючого ставлення до природи, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею.

Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні формувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така система уявлень про світ, згідно :» якою вищу цінність являє людина, а природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини;

метою взаємодії з природою є задоволення потреб лю-дини, а характер взаємодії визначається «прагматич-ним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навко-лишнього світу продиктована віддаленим прагматиз-мом — необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління,

До яких екологічних наслідків це призвело — ми вже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу. Це така система уявлень про навколишній світ, відповідно до якої ви-щу цінність являє собою гармонійний розвиток лю-дини і природи, що є елементами єдиної системи;

метою взаємодії з природою є максимальне задово-лення як потреб людини, так і природи, а характер взаємодії визначається екологічним імперативом: пра-вильним і дозволеним с. те, що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою мірою поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи; діяльність з охорони природи про-диктована необхідністю зберегти її заради неї самої.

Екологічна освіта й виховання молодших шко-лярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній ос-нові. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Ознайомлення з навколишнім», «Природознавство» та «Читання». Зміст чинних про-грам дає змогу сформувати у дітей елементарні при-родничі та природоохоронні уявлення й поняття, ви-робити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною.

Щоб надати процесу ознайомлення дітей з приро-дою чіткої екологічної спрямованості, програми слід удосконалити, на нашу думку, у таких напрямках:

1) усунути антропоцентричний підхід до вивчення матеріалу;

2) у пояснювальній записці до програми виділити такі завдання, як: розвиток особистої відповідальності за стан збереження природної рівноваги навколиш-нього середовища, вироблення екологічно грамотної поведінки у природі, засвоєння етичних норм у став-ленні до членів суспільства та об'єктів природи та ін.;

3) передбачити формування у молодших шко-лярів елементарних, але науково достовірних еко-логічних уявлень та понять, розкриття існуючих у природі закономірностей, доступних для дітей цієї вікової категорії.

Для розуміння учнями необхідності збереження природної рівноваги, як того вимагає програма з природознавства, уже в початкових класах слід підве-сти школярів до усвідомлення загальної зако-номірності — «Все — взаємопов'язане» (один із за-конів екології Коммонера). Так, під час екскурсії з теми «Природа рідного краю» 3 (2) клас — розкри-ваємо у доступній для дітей формі суть цієї зако-номірності. Учитель пропонує дітям назвати серед оточуючого їх довкілля те, що належить до природи;

відшукати об'єкти та предмети неживої і живої при-роди; акцентує, що людина — складова частина жи-вої природи. Звертає увагу школярів на залежність життя на Землі від Сонця (використовує загадки: «В небі я труджуся, знає мене кожен. Я на всіх дивлю-ся, на мене ж — не можна»; «Всі його люблять, всі на нього чекають, а хто подивиться — кожен скри-виться» тощо). Вислухавши відгадки, вчитель уточ-нює, що життя на Землі без Сонця неможливе: як-що перестане світити Сонце, то зелені рослини загинуть, бо вони не можуть жити без тепла і світла;

тваринам і людям нічим буде живитись. Все живе за-мерзне від нестерпної холоднечі. Проте цього не ста-неться, бо Сонце — зірка, яка випромінює у простір силу-силенну тепла і світла. Його поперечник у 109 разів більший від поперечника Землі, але на небі ми бачимо Сонце маленьким, оскільки відстань до ньо-го від Землі — 150 млн. км. Температура сонячної поверхні — 6000 градусів, а біля центру — 15 млн. градусів. Вчені підрахували, що Сонце світитиме ще мільярди років.

«Чи лише тепло і світло потрібне живим істо-там» — запитує вчитель і в ході бесіди підводить дітей до висновку про значення для життя організмів води, повітря, грунту, рослин, тварин; про вплив діяльності людини. «У природі все взаємопов'яза-не» — узагальнює вчитель і пропонує виявити серед довкілля наступні взаємозв'язки: рослини — грунт;

комахи — квіти рослин; птахи — комахи; птахи — повітря; людина — рослини та ін.

Для кращою усвідомлення цієї закономірності проводиться екологічна гра «Павутинка». Учитель розподіляє ролі, кожній дитині прикріплює табличку з відповідною назвою чи малюнком. учні стають у коло, один з них тримає клубок ниток і розпочинає гру: «Я липа, мені потрібне Сонце»... Інші учні про-довжують по черзі: «Сонце нагріває повітря», «Повітрям дихає білочка», «Білочка їсть горішки ліщини», «На ліщині живуть комахи», «Комах їдять жаби», «Жаб поїдають лелеки», «Лелеки приносять радість людині», «Людям потрібне Сонце»... Перший гравець тримає кінець