Необхідно відзначити, що умови формування і розповсюдження типів русел рівнинних річок України добре узгоджуються з виявленими регіональними закономірностями прояву руслових процесів. Разом з тим суттєво впливає на ці процеси господарська діяльність як на водозборі річки, так і в її руслі. Нами розглянуті два аспекти цього питання – вплив осушувальних меліорацій на процеси руслоформування і вплив руслових і заплавних кар’єрів на зміну руслового режиму.

Щодо першого, то найкращим індикатором в цьому аспекті виявилися руслоформуючі витрати води, так як вони є одним з основних чинників формування русел і добре відображають зміну гідрологічного і гідравлічного режимів водотоків та пов’язують її з морфодинамікою русел.

Для ряду річок Полісся встановлено, що найбільші зміни в абсолютних значеннях і величинах забезпеченостей руслоформуючих витрат мають місце для річок з площею осушених земель f більше 20% від загальної площі водозбору F. Отже, коли F / f < 5, осушувальні меліорації стають переважаючими в розвитку інтенсивності і спрямованості руслових процесів.

В другому випадку – розроблена і адаптована для р.Десна методика оцінки просідання рівнів води на великій річці в умовах інтенсивного видобування руслового алювію і судноплавства.

Запропонована залежність, за допомогою якої можна визначити інтенсивність просідання рівнів води на Десні і яка має вигляд                

ДН = Но – К М Т,                     (8)

де Но – відмітка рівня води, з якої на гідропосту вираховується просідання рівня, м; К – 0,012 – 0,057 – дослідні безрозмірні коефіцієнти для окремих ділянок річки; Q – задана витрата води, м3/с; Т – розрахункова кількість років.

Розрахунки за наведеною методикою дали співставимі результати з фактичними даними щодо просідання рівнів на Десні (1,2 ч 3,7 см/рік), а сама методика може бути використана при прогнозуванні величин просідання рівнів води.

У третьому розділі “Оцінка стійкості русел рівнинних річок” висвітлені підходи до визначення стійкості русел та виконаний регіональний аналіз цієї проблеми на основі ерозійного показника стійкості .

Оцінка стійкості русел річок виступає одним із важливих компонентів в аналізі руслових процесів і має велике практичне значення. Разом з тим вона містить у собі певний екологічний зміст, який пов’язаний перш за все із аналізом і прогнозом інтенсивності руслових деформацій, а останні, в свою чергу, можуть суттєво впливати на умови життєдіяльності і господарювання в прибережних зонах річок.

Ряд дослідників (В.М.Лохтін, В.М.Маккавеєв, М.А.Веліканов, М.І.Маккавеєв, В.Н.Гончаров, М.А.Ржаніцин, Х.М.Полін, С.Т.Алтунін, С.Г.Шатаєва, К.В.Гришанін та ін.) ставили перед собою завдання щодо розроблення критеріїв стійкості русла. Але більшість методів і підходів стосовно оцінки стійкості русел річок не завжди дають об’єктиві і надійні результати. Тому було поставлене завдання щодо обгрунтування, з урахуванням попередніх досягнень, універсального критеріального параметра, який надійно міг би оцінювати умови стійкості русел рівнинних річок. Найбільш достовірним із існуючих є, на нашу думку, число Лохтіна (Ободовський, Шуляренко, 1999), яке і було взяте за основу при розробці нового показника.

Характер і інтенсивність прояву руслових процесів у річках значною мірою обумовлені механізмом водної ерозії в їхніх басейнах. Це свідчить про прямий і зворотній зв’язок в ерозійно-акумулятивній системі – схилова ерозія у річковому басейні впливає на формування і розвиток русла і, навпаки, процеси руслоформування певним чином можуть регулювати цю ерозію. Отже, беручи до уваги взаємозв’язок і взаємообумовленість ерозійно-акумулятивного комплексу, оцінка деформацій річкових русел та аналіз їх стійкості повинні проводитись із залученням інформації про інтенсивність ерозійних процесів на водозборі.

Разом з тим визначаючи стійкість русел річок необхідно враховувати їх морфометрію. З метою певного нівелювання переходу від малих до середніх і великих річок і більш об’єктивної оцінки стійкості русел використаний параметр розпластаності русла В/h. Крім цього параметр В/h досить чутливо реагує на зміну умов руслоформування: для вільних умов він зростає із зростанням порядку річки, для обмежених умов формування русел він має неоднозначний прояв. Отже, об’єктивний показник стійкості повинен враховувати ерозійні процеси на водозборі, гідравлічні особливості потоку і морфометричні характеристики русла. Поєднання вказаних чинників дозволяє більш обгрунтовано підійти до оцінки умов взаємодії в системі “водозбір-русло-потік ” через ерозійний показник стійкості русла (Л0), який представлений наступним виразом:                                       

)

де А – ерозійний коефіцієнт, який характеризує ступінь еродованості грунтів і змінюється від 0,0309 в зоні мішаних лісів до 0,053 в степовій зоні, d - середньозважений діаметр донних наносів, мм; ДНм – падіння водної поверхні на ділянці річки не менше як на 1 км, в залежності від величини і порядку річки, м; В – ширина русла в межень, м; h – середня глибина русла в межень, м.

За ерозійним показником була визначена стійкість русел для 56 ділянок, розташованих на 38 рівнинних річках України. Встановлено, що величина ерозійного показника стійкості коливається в широких межах – 0,11-435, але для більшості (75%) досліджуваних ділянок, вона знаходиться в межах від 1 до 10.

Перевірка ступеня достовірності запропонованого показника виконувалась шляхом його порівняння з реальними темпами горизонтальних руслових деформацій (z). Для вільних умов руслоформування зв’язок в цій залежності прямий (r = 0,73, у = 0,14), а в умовах обмеженого прояву руслових деформацій – зворотний (r = - 0,65, у = 0,16). Така ситуація обумовлена здебільшого роллю показника розпластаності русла В/h: із збільшенням z для вільномеандруючих річок він зростає, а для врізаних – як правило зменшується.

Цим обумовлена і певна неоднозначність ерозійного показника стійкості для різних умов