Просторово-часовий аналіз показника стійкості Ло за період з 1970 по 1995 рік  показав, що для більшості  річок України спостерігається тенденція до зростання стійкості їхніх русел. Це                                                       

Таблиця                             

Шкала стійкості русел рівнинних річок

стосується майже 61% всіх розглянутих ділянок русел річок. Враховуючи загальні тенденції в змінах стійкості русел, можна спрогнозувати подальше збільшення частки відносно стійких і стійких до розмиву русел річок України.

З використанням шкали стійкості виконана класифікація русел річок рівнинної частини України за умовами стійкості. Найбільш розповсюдженими є відносно стійкі русла (35,7%). Майже третина всіх річок відноситься до стійких (30,4%). Нестійкі русла становлять 19,6% від всієї кількості ділянок річок. Відносно нестійкі русла є найменш розповсюдженими і на їхню долю припадає лише 14,3% від загальної кількості.

Отже, грунтуючись на виконаних дослідженнях, можна рекомендувати ерозійний показник стійкості русел Ло для використання у практичних цілях. Але попередньо для цього слід визначити умови руслоформування, в яких знаходиться річка.

У четвертому розділі “Екологічно допустимі витрати води” розроблена методика визначення ЕДВ, проведене районування території України за умовами проходження цих витрат, досліджений їх вплив на гідролого-екологічний стан русел річок.

Аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду обгрунтування екологічних витрат показує, що більшість з них грунтується на оцінці гідрологічного режиму річок, і в них не знаходить відображення процес взаємодії потоку і русла, який суттєво впливає на екологічний стан водотоку. Враховуючи це, запропоновано інший принцип визначення екологічно допустимих витрат води, який оснований на врахуванні гідравлічних особливостей водотоків та взаємодії потоку і русла, а отже, залежить від прояву руслових процесів.

Під ЕДВ слід розуміти витрати, які не порушують саморегулюючої системи “потік-русло”. В більш широкому розумінні це витрати, які відповідають при проходженні водопілля і високих паводків руслоформуючим витратам води і здійснюють при цьому основний стік завислих і донних наносів, а в меженний період – відповідають витратам з незамулюючими швидкостями, при яких спостерігається лише стік завислих наносів (Ободовський, 1991).

Отже, з одного боку, ЕДВ проводять “промивання” русла в період водопілля і не дозволяють йому розмиватися або замулюватися в межень. З іншого боку – ЕДВ не порушують гідрологічний режим річки і не потребують додаткових водних ресурсів для підтримання в ній сприятливої екологічної обстановки.

ЕДВ визначаються для різних фаз водності: водопілля, паводки, межень. Вони мають чітко обмежені (включаючи руслоформуючі витрати) допустимі межі свого проходження. Їхня верхня межа характеризується витратами з максимальними нерозмиваючими швидкостями Vнр, а нижня – витратами з мінімальними незамулюючими швидкостями Vнз. Таким чином, при проходженні ЕДВ необхідно дотримуватись умови                                             

Vнз < VЕДВ < Vнр,                             (10)

де VЕДВ – швидкість, яка відповідає проходженню ЕДВ в меженний період, м/с. Під час водопілля і високих паводків швидкості руслоформуючих витрат (VQф) повинні бути більшими від нерозмиваючих, тобто,                                              

VQф > Vнр.                                  (11)

При недотриманні умови (11) в розрахунок включається верхній інтервал руслоформуючої витрати Qф, що спостерігається при затопленій заплаві.

Використовуючи наведені положення, був розроблений алгоритм розрахунку екологічно допустимих витрат води, на базі якого проводилися подальші обчислення.

Необхідно також відзначити, що меженні ЕДВ мають досить тісні зв’язки з середніми багаторічними витратами води для басейнів Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Сіверського Дінця та річок Приазов’я. Встановлено, що коефіцієнти кореляції між вказаними показниками змінюються для річок перших чотирьох басейнів в межах 0,90 ч 0,97. Лише для річок Приазов’я r = 0,67, що пояснюється передусім значною антропогенною видозміненістю їх гідрологічного режиму.

Згідно методики, ЕДВ були розраховані для 54 річок України за даними 79 гідрологічних постів. Всі отримані результати попередньо були нормовані і склали основу районування території України за умовами проходження цих витрат. Для проведення районування був застосований кластерний аналіз, і в результаті виділено ХІ областей, які характеризуються однорідними параметрами проходження ЕДВ: Карпатська (І), Подільська (ІІ), Південно-Бузька (ІІІ), Західно-Поліська (IV), Східно-Поліська (V), Дніпровська Центральнолівобережна (VI), Дніпровська Південнолівобережна (VII), Дніпровська Правобережна (VIII), Північно-Сіверсько-Донецька (IX), Південно-Сіверсько-Донецька (X) та Приазовська (XI).

Найкращими умовами щодо проходження ЕДВ характеризуються карпатські та поліські річки, найгіршими – південні і східні водотоки ( спостерігається замулення та деградація їхніх русел). Отже, ЕДВ підпорядковуються певній зональності, хоча антропогенний вплив може суттєво порушувати закономірності їх проходження.

Разом з тим ці витрати можуть значною мірою відображати гідролого-екологічну ситуацію в річках з точки зору їх деградації (замулення) або відтворення (нормалізація умов функціонування саморегулюючої системи “потік-русло”). При розгляді ЕДВ була звернута увага на їхній взаємозв’язок і взаємовплив з якістю річкових вод та гідробіологічним режимом річок, що також визначає гідролого-екологічні умови в руслах річок.

В річковому потоці діє досить потужний механізм самоочищення, який пов’язаний із седиментацією дрібних частинок завислих речовин. Враховуючи це і з метою оцінки впливу екологічно допустимих витрат на якість річкових вод за величиною індексів забруднення води отримані гідрохімічні дані для деяких річок басейну Дніпра. Серед показників якості були використані сума іонів, феноли, СПАР, мідь і цинк. При порівнянні класів якості води, розрахованих для фактичних витрат та ЕДВ, встановлено, що  якість річкових вод при проходженні останніх покращується. Це вказує на дуже важливу екологічну функцію вказаних витрат, яка полягає в тому, що при наявності ЕДВ створюються умови для “промивання” русла.

Поряд із вказаним, деградаційні процеси в руслах річок пов’язані також із їхнім заростанням. З метою визначення впливу ЕДВ на гідробіологічний режим було виконане їх порівняння з екологічно мінімальними витратами води, які необхідно зберігати в руслі для забезпечення нормального функціонування річкових екосистем у всі фази гідрологічного