Дослідження руслових процесів по довжині ЗВП дозволило виділити в нижніх б’єфах гідровузлів три їхні частини за характером прояву цих процесів: ерозійну, ерозійно-акумулятивну і акумулятивну. В першій, яка знаходиться на пригребельній ділянці, переважають процеси розмиву, активно проявляються руслові деформації. В другій, початок якої вже віддалений від греблі в середньому на 6-10 км, поряд з активними русловими переформуваннями прослідковуються і процеси акумуляції наносів, що підтверджується наявністю в руслі таких форм як осередки, коси, боковики тощо. Третя зона, яка розташована на віддалі 25-40 км від ГЕС, характеризується переважанням накопичення наносів. Швидкості потоку тут значно зменшуються, потік розпластується на рукави, завислі наноси переходять в донні.

Аналіз гідродинамічних процесів в ЗВП дозволив розробити їх представлення для каскаду водосховищ Дніпра у вигляді схеми типізації ЗВП та оцінки їх ключових ділянок за характером прояву руслових процесів.

Дослідження руслових процесів у нижніх б’єфах ГЕС проводились рядом авторів (І.Л.Розовський, А.Б.Векслер, В.М.Доненберг, В.С.Лапшенков, К.М.Беркович, Н.Н.Виноградова, Б.Ф.Сніщенко, D.L.Grimshaw, I.Lewin та ін.). Але комплексній оцінці цього явища в умовах каскаду водосховищ, де нижній б’єф одного водосховища є одночасно верхнім б’єфом іншого дотепер було приділено мало уваги (Цайтц, Ободовський, 1994). Теоретико-методичною основою вказаних досліджень можуть виступати загальні положення гідролого-екологічного аналізу руслових процесів. Але застосування цих положень може відбуватися зі зміною деяких акцентів і введенням нових блоків до структури такого аналізу. Передусім це стосується гідроморфологічного районування зон виклинювання підпору, характеру розповсюдження хвилі попуску та яскраво вираженої дискретності прояву руслових процесів.

Проблема розроблення основних положень гідроморфологічного районування ЗВП виникає в зв’язку з проведенням класифікації цих зон та прогнозуванням їхнього розвитку.

Умови формування зон виклинювання підпору за ознаками природних і антропогенних чинників руслових процесів можуть бути розділені на 27 показників, що об’єднуються в 7 основних груп: гідроморфометричні характеристики водосховищ, характеристики ЗВП, екологічний стан ЗВП, гідравліко-морфологічні характеристики ЗВП, морфодинамічні характеристики ЗВП, транспорт наносів у ЗВП, зв’язок руслових і заплавних процесів у ЗВП.

Застосування такого районування дозволяє уточнити межі зон транспорту наносів, виявити найбільш небезпечні ділянки прояву руслових деформацій, намітити заходи щодо регулювання русла та покращення екологічної ситуації в ньому.

Однією з найбільш актуальних проблем оцінки руслових процесів у ЗВП є дослідження швидкості добігання хвилі попуску під час роботи ГЕС та її розпластування. З цим процесом пов’язані інтенсивність руслових деформацій, проектування капітальності висотних відміток гідротехнічних споруд, умови судноплавства в нижніх б’єфах (Цайтц, Ободовський 1991, 1992) та абіотичні умови функціонування водних екосистем (Оксіюк, Тімченко та ін. 1996, 1997).

Запропонована методика спостережень і розрахунків хвиль попусків у нижніх б’єфах ГЕС базується на результатах аналізу синхронної реєстрації рівнів води на постах, які розташовані в ерозійній, ерозійно-акумулятивній і акумулятивній зонах, що дає можливість прослідкувати не лише швидкість добігання хвилі попуску, але й ступінь її розпластаності по мірі віддалення від гідровузла (Цайтц, Ободовський, 1991). Дослідженнями встановлено, що швидкість розповсюдження фронту хвилі попуску для нижніх б’єфів чотирьох Дніпровських водосховищ змінюється від 7,1 м/с (Київська ГЕС) до 8,6 м/с (Дніпродзержинська ГЕС) і в середньому становить 7,5 м/с.

На основі отриманих результатів, розроблені основні положення гідролого-екологічного моніторингу руслових процесів в ЗВП, які включають вибір характерних ділянок спостережень, періодів спостережень, складу і методики виконання робіт.

При проведенні спостережень за русловими процесами за модельну вибрана ділянка нижнього б’єфу Канівської ГЕС. Для неї були визначені і узагальнені основні гідрологічні показники (витрати і рівні води), проведені дослідження щодо розповсюдження і трансформації хвилі попуску, розраховані руслоформуючі витрати води, визначені стійкість русла Дніпра в різному діапазоні витрат води та швидкість зміщення перекатів. Разом з тим в Прохорівській протоці Дніпра закладена моніторингова мережа спостережень за інтенсивністю прояву руслових процесів, яка складається з двох закріплених створів. Результати спостережень за 4 роки на цих створах дали можливість встановити тенденцію до замулення цієї протоки, на що вказує зменшення на 4-10% площі поперечного перерізу русла і з 15% до 10% долі витрати, яка проходить цієї протокою. Вказане дозволило розробити ряд заходів щодо запобігання погіршенню гідролого-екологічного стану русла Прохорівської протоки.

В сьомому розділі “Гідролого-екологічний аналіз руслових процесів на гірських річках Закарпаття” досліджені умови і чинники формування русел гірських річок, запропонована класифікація паводків на цих річках, проведена оцінка руслових деформацій та виконане обгрунтування протипаводкових заходів та регулювання русел гірських річок Закарпаття.

Ряд суттєвих узагальнень стосовно закономірностей прояву руслових процесів на гірських річках виконали С.Т.Алтунін, В.Ф.Талмаза, А.М.Крошкін, Р.С.Чалов, В.В.Ромашин, З.В.Копаліані, В.С.Цхададзе. Дослідження процесів руслоформування карпатських річок провели М.Н.Бухін, Я.І.Каганов, О.Н.Кафтан, В.В.Онищук, L.Macura та ін.

Необхідно зазначити, що більшість дослідників намагалися представити свої розробки у вигляді практичних рекомендацій. Натомість оцінці чинників руслоформування в гірських умовах їх ієрархії та взаємодії приділено недостатньо уваги. Слабке відображення має і екологічна оцінка руслових процесів на гірських водотоках та наслідків від руйнівної дії потоку.

Аналіз факторів формування русел гірських річок Закарпаття засвідчив, що основними з них є “класичні” – річковий стік, геолого-геоморфологічна будова та стік наносів. Специфіка руслоформування гірських річок додає до цього переліку ще природні – характер випадіння і кількість опадів, умови стікання води і характер прояву ерозійних процесів на водозборі (активізація зсувів і селевої діяльності) та антропогенні чинники – зведення лісів (особливо на високогір’ї) та випас худоби і пов’язане з цим зростання ступеня еродованості грунтів, техногенне і селитебне навантаження на схили долин, заплави, береги і