використовувати сміття як додатковий енергоносій та сировину для будівельних конструкцій.
Термічні методи мають і певні недоліки. Наприклад метод прямого спалювання ТПВ на МСЗ має наступні основні недоліки:
низька ефективність тепло силового циклу через низькі початкові параметри робочого середовища;
висока вартість установок очистки вихідних газів через великий об’єм димових газів;
недостатньо висока температура в топці котла, яка не завжди забезпечує повне знешкодження відходів і розпад всіх шкідливих речовин, що містяться в ТПВ [5].
Аналіз наведених технологій не дає впевненості в тому, що вони, в більшості, можуть бути ефективно реалізовані в найближчі роки в сформованих в Україні умовах з багатьох причин, серед яких можна виділити наступні:
відносно мала продуктивність таких відходоперероблюючих підприємств, непорівнянна з наростанням обсягів твердих промислово-побутових відходів і тим більше з уже накопиченими їх покладами;
необхідність величезних матеріальних і фінансових ресурсів на спорудження десятків таких підприємств, що забезпечують необхідні масштаби переробки;
відсутність підготовлених кадрів для освоєння і експлуатації підприємств із новими для України технологіями; висока вартість і складність систем очищення димових газів з обліком високих сучасних вимог техногенної безпеки;
проблематичність одержання економічного прибутку через високу вартість переробки так, у Німеччині витрати покриваються високою платою населення - 50-200 євро за 1 т відходів;
відсутність діючої системи роздільного збору і видалення ТВП і, як наслідок, додаткові матеріально-технічні витрати на попередню підготовку сировини.
Принциповий висновок у результаті такого аналізу полягає в тім, що перевірені й ефективні на Заході технології сміттєпереробки і сміттєспалювання не можуть у наших умовах швидко й ефективно дозволити настільки масштабну і запущену проблему. Варто шукати альтернативні і максимально ефективні можливості переробки відходів, що щонайкраще будуть враховувати сформовану в Україні ситуацію [8].
На думку деяких українських вчених, альтернативою для вирішення проблеми ТПВ може бути використання досить розвинутої в Україні коксохімічної промисловості, а також на отримані із звалищ сміття енергетичного газу. Розглянемо ці методи детальніше.
Термоліз органічної частини відходів на коксохімічних підприємствах.
Основні принципи такого підходу до проблеми твердих промислово-побутових відходів в Україні такі:
основа пропонованої технології - термоліз органічної частини відходів, що протікає в герметичних камерних похилих термолізних печах. При нагріванні вихідної сировини відбувається його термічна деструкція з утворенням твердого термолізного палива і суміші летучих речовин. Процес відрізняється гнучкістю і керованістю за рахунок можливості спільного використання декількох керуючих факторів;
технологія забезпечує комплексний характер переробки широкого спектра сумішей промислових і побутових відходів. Тверді і рідкі компоненти відходів у різних пропорціях у залежності від їхніх властивостей і хімічного складу змішують на стадії підготовки сировини для одержання вихідних компаунд-сумішей необхідної якості;
на стадії проектування промислового комплексу передбачається більш високий рівень вимог до безпеки технологічних агрегатів у порівнянні з відомими в коксохімічній промисловості. Уловлювання і хімічна переробка всіх летучих продуктів термоліза багато в чому забезпечує екологічні переваги технології;
використання відходів у якості дешевої органічної сировини з одержанням корисної продукції за умови залучення інфраструктури і кадрів коксохімзаводів поряд з рішенням екологічних проблем роблять технологію економічно вигідною і такою, що створює соціальний ефект.
Технологія має таку послідовність основних операцій: сортування вихідної сировини з вилученням великих включень, металів, скла, кераміки і частково полімерів; подрібнювання, дозування і змішування компонентів з одержанням композицій необхідного складу і властивостей; завантаження суміші в термолізний агрегат, її пресування і просування в частину агрегату, що обігрівається; термоліз суміші з одержанням твердого термолізного палива і летучих хімічних продуктів, що переробляються методами, аналогічними для коксохімічних підприємств; спалювання твердого термолізного палива в топках з киплячим шаром з утилізацією тепла димових газів у котлах і одержанням електроенергії; подача золошлакових залишків спалювання палива у виробництво будівельних матеріалів.
Завантаження суміші, її пресування, термоліз і спалювання отриманого твердого термолізного палива відбуваються в єдиному термолізному агрегаті. Процес термоліза протікає в замкнутому просторі герметичної камери похилої термолізной печі із двостороннім обігрівом. Печі компонуються в батареї, аналогічні традиційній коксовій батареям з гарними теплотехнічними характеристиками і можливістю використання перевірених у коксовому виробництві і енергетиці ефективних і надійних елементів і вузлів конструкцій та систем [8].
Технологія рекультивації полігонів ТПВ і отримання енергетичного газу.
В даний час у багатьох країнах поховання ТПВ на спеціальних полігонах вважається найбільш економічним способом знешкодження. Так, наприклад, кількість ТПВ, що вивозиться на смітники чи полігони, складає в Нідерландах 45-55 %, США - 55-65, Канаді - 93-96, у Росії - 97 %.
Біогаз з полігонів ТПВ, або звалищний газ, являє собою переважно суміш метану і вуглекислого газу, що утворюється в анаеробних умовах тіла ТПВ в процесі розкладання відходів рослинного і тваринного походження. Газ горючий і має теплотворну здатність близько 18 МДж/мі. Швидкість розкладання ТПВ залежить від їхнього виду і фізико-хімічних умов у тілі смітника (вологості, температури, кислотності і т.д.). Полігони з великим змістом паперу, картону і деревини, характерні для розвинутих країн, генерують метан протягом 20 років і більше. Питомий вихід газу складає 120-400 мі/т ТПВ.
Вільне надходження біогаза в навколишнє середовище викликає ряд негативних наслідків (отруєння, запах, небезпека загоряння і вибухів). Крім того, метан є другим після вуглекислого газу по ступені впливу на утворення парникового ефекту в атмосфері Землі і, як наслідок, на глобальне потепління. Його внесок у парниковий ефект складає близько 18 %. Концентрація метану в атмосфері щорічно зростає на 0,6 % і за останні два сторіччя збільшилася більш ніж у два рази.
Оцінки, зроблені наприкінці 1980-х і 90-х років, показали, що загальна емісія метану зі смітників на