Внаслідок негативного впливу забруднення навколишнього природного середовища, через розповсюдження браконьєрства і хижаків чисельність мисливських звірів в угіддях України зменшується. Так за останні 8 років чисельність копитних звірів знизилася на 62 тис. голів або на 24%. Обсяг їх добування за вказаний період зменшився на 12,2 тис. голів (в 3,4 разу). Особливо різко зменшилось добування копитних звірів в угіддях УТМР — в 6 разів (з 11,5 тис. голів у 1990 р. до 1,9 тис. голів у 1998 р.).

З метою раціонального ведення мисливського господарства Мінекобезпеки на доручення Кабінету Міністрів України від 4 липня 1998 р. № 13423/16 разом з іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади підготувало проект Закону «Про мисливське господарство і полювання». Цей проект поданий до Верховної Ради України.

Рибне господарство

Сучасний стан ведення рибного господарства в Україні визначається, перш за все, складною загальною економічною ситуацією, яка, до того ж, підтримується через суттєві екологічні проблеми антропогенного характеру.

Однією з основних проблем, що впливають на зменшення запасів промислових водних живих ресурсів, є значне погіршення якості води. Лише протягом 1998 р. до поверхневих водних об’єктів України скинуто 9,2 км3 стічних вод, з яких 4,2 км3 забруднено різноманітними відходами діяльності людини. Різко погіршилась якість води у головній водній артерії України — Дніпрі з його каскадом водосховищ (підвищились забарвленість, вміст заліза й марганцю, зменшився вміст кисню), причому спеціалісти прогнозують збереження, а то і подальше посилення таких екологічних ускладнень протягом найближчих років.

На якості води природних водних об’єктів не може не позначатись також постійне зростання обсягів забору води для господарських потреб. Тільки протягом 1998 р. забрано близько 19 км3 води, в т. ч. близько 7 км3 — безповоротно.

Не меншою мірою нормальному веденню рибного господарства перешкоджає відсутність об’єктивної інформації щодо стану запасів та розповсюдження водних живих ресурсів. За останнє десятиліття фінансування необхідних наукових досліджень з державного бюджету практично припинено. Внаслідок цього такі дослідження проводяться у вкрай незадовільних обсягах, а біологічні обгрунтування лімітів вилучення цих ресурсів, розроблені методом екстраполяції, мають дуже низьку вірогідність. З цієї причини ускладнюється процедура затвердження науково обгрунтованих лімітів добування водних живих ресурсів.

Негативно впливає на ведення рибного господарства суттєве погіршення економічного стану більшості населення України (безробіття, загострення криміногенної обстановки тощо), яке призводить до значного зростання обсягів незаконного добування та розкрадання добутих водних живих ресурсів; особливо це стосується цінних промислових видів. Подекуди спостерігається масове організоване хижацьке пограбування рибних запасів. Браконьєрський промисел добре організований, технічно оснащений, з налагодженою системою промислу, збуту та інформування. Ситуація ускладнюється незадовільним матеріально-технічним забезпеченням відповідних природоохоронних органів, відсутністю соціального та правового захисту їх працівників, а також механізмів контролю за обліком і регулювання торгівлі водними живими ресурсами.

Штучно створені водосховища повноцінно і комплексно не використовуються з причини несумісності інтересів енергетиків, судноплавців, працівників рибного та сільського господарства, представників інших зацікавлених галузей.

Недосконалим є законодавче та нормативно-правове забезпечення рибогосподарської галузі. В першу чергу це стосується питань платного використання запасів водних живих ресурсів, одержання та використання квот на право їх видобування, а також компенсаційних та штрафних коштів за шкоду, завдану цим ресурсам та рибному господарству, надання у користування та експлуатації рибогосподарських водних об’єктів, здійснення рибництва і діяльності колективних рибогосподарських підприємств.

Аналіз переліку наведених факторів, що негативно впливають на ведення рибного господарства, дає можливість зробити однозначний висновок щодо їх першопричини: це глобальний постійно зростаючий антропогенний тиск на водні об’єкти, вплив якого є найвідчутнішим у морях та водосховищах внаслідок накопичення забруднювальних речовин. Тому заходи, спрямовані на поліпшення стану рибогосподарської галузі, повинні розроблятися і впроваджуватися на основі всебічного наукового аналізу природних можливостей водних об’єктів України та сучасного стану запасів водних живих ресурсів, а також передбачати залучення іноземних інвестицій для подальшого розвитку, перш за все, штучного розведення і вирощування водних живих ресурсів у полікультурі. В цілому, за рекомендаціями рибогосподарської науки, за рахунок продукції аквакультури можливе збільшення загального вилову на 50–60 тис. т на рік, в т. ч. риби — 20–25 тис. т, безхребетних та водоростей — 20–30 тис. т. Це забезпечить певне зниження промислового навантаження як на природні популяції водних живих ресурсів, особливо аборигенних видів, так і на природні водні об’єкти, які в подальшому можна буде поступово перепрофілювати на аматорське і спортивне рибальство, в т. ч. — на платній основі.

З метою вдосконалення нормативно-правової бази в галузі ведення рибного господарства Кабінетом Міністрів України протягом 1998 р. були прийняті постанови від 6.IV.1998 № 449 «Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і нормативів плати за їх спеціальне використання» та від 18.VII.1998 № 1126 «Про затвердження Порядку здійснення любительського і спортивного рибальства».

Державним комітетом рибного господарства України за цей період розроблені та введені в дію Інструкція про порядок проведення робіт з відтворення водних живих ресурсів (наказ від 21.IX.1998 № 126, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.XI.1998 за № 735/3175) та Правила промислового рибальства в басейні Чорного моря (наказ від 8.XII.1998 № 164, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9.III.1999 за № 147/3440). Держкомрибгоспом України розроблено також інші документи, які подано до центральних органів виконавчої