Загальний річний улов в Азово-Чорноморському басейні може досягати 180–190 тис. т, у дніпровських водосховищах — 200 тис. т.

Важливим є питання розповсюдження популяцій небажаних вселенців, що порушують стан природних біоценозів. Неволодіння інформацією відносно наслідків людських дій або стосовно поступового розширення ареалу небажаного вселенця може завдати відчутної шкоди народному господарству будь-якої країни. Тому нестача коштів для проведення регулярних повномасштабних наукових досліджень стану природних ресурсів, внаслідок чого ці дослідження не проводяться вже близько десяти років поспіль, призводить до значно більших фінансових втрат з причини інтенсивної деградації природних екосистем, що, як правило, є необоротною.

Серед видів-вселенців, вкрай небажаних для природних біоценозів Азово-Чорноморського регіону, найбільшу небезпеку являє гребінник-мнеміопсис Mnemiopsis leidyi. В Чорному морі його особини вперше були виявлені у 1982 р. Поступово зростаючи, загальна біомаса популяції гребінника досягла у 1989 р. близько 1 млрд. т, причому щільність його в південно-західній частині моря становила 4000—5000 г/м2. Протягом 90-х років відбулося певне скорочення з подальшою відносною стабілізацією біомаси гребінника в Чорному морі. За даними ПівденНІРО, загальна його маса щорічно не перевищує декількох десятків мільйонів тонн, досягаючи щільності 110—370 г/м2. Вид міцно закріпився у планктонному угрупованні Чорного моря.

Перша поява гребінника в Азовському морі за часом збігається з початком масового зростання чорноморської популяції і припадає на 1988 р. Встановлено, що вид присутній в Азовському морі лише протягом теплого сезону року. Очевидно щороку, в період з квітня до липня, відбувається його реінтродукція з басейну Чорного моря, де проходить процес розмноження. Популяція гребінника залишається на сьогодні основним обмежувальним фактором для промислових запасів риб Чорного та Азовського морів. На жаль, результати проведеного спеціалістами аналізу багаторічних даних щодо запасів риб та біомаси гребінника не дають можливості розраховувати на покращання ситуації на промислі до попереднього стану. Знищення популяції гребінника спеціалісти вважають неможливим. Методи боротьби з ним грунтуються на регулюванні його чисельності. Найоптимальнішим вважається екологічний спосіб боротьби шляхом інтродукції до Азово-Чорноморського басейну видів — природних ворогів гребінника. Але такий спосіб потребує дуже ретельного обгрунтування і не менш ретельного виконання на міжнародному рівні, оскільки всі кінцеві наслідки його застосування неможливо передбачити.

Головешка амурська (Perccottus glehni Dybowski) — представник ряду окунеподібних (Perciformes), що походить з басейну Амуру — свого часу, не без допомоги аматорів-акваріумістів, значно розширила свій ареал. В Україні вид вперше зареєстрований у 1988 р. в р. Вишня (притока Сану), а також знайдений в р. Золота Липа (притока Дністра). Сучасне розповсюдження невідоме внаслідок відсутності наукових даних. За деякими неперевіреними повідомленнями, головешку амурську виявлено у водоймах Тернопільської (1997), а також Львівської (зокрема, в межах природного заповідника Розточчя) областей. Подальше розширення ареалу особливо небажане: вид вельми витривалий до екстремального стану природних абіотичних факторів (в т. ч. легко витримує нестачу кисню у воді, а також її промерзання) і, до того ж, відзначається підвищеною здатністю до виживання завдяки таким факторам, як порційний нерест (причому, влітку) та охорона ікри. Живиться різними безхребетними, молоддю риб, ненажерливий.

Амурський чебачок [Pseudorasbora parva (Schlegel)] — маленька рибка ряду коропоподібних (Cypriniformes), батьківщиною якої також є басейн Амуру. Має певну зовнішню схожість із однорічками білого амура. Саме через це вид спочатку випадково був вселений до Каракумського каналу та деяких водосховищ Середньої Азії, а пізніше — знову-таки випадково — потрапив разом з рослиноїдними рибами і до водних об’єктів України (спочатку був виявлений в річках Дунай та Дністер, пізніше — в пониззях Дунаю та Дніпра). У 80-і р. амурський чебачок з’явився у водосховищах дніпровського каскаду (починаючи з Кременчуцького і нижче за течією). На початку 90-х років вид у масовій кількості виявлений у водоймах-відстійниках Київської ТЕЦ-5 та прилеглих водоймах. Чітка картина сучасного ареалу невідома за відсутністю наукових даних. Молодь амурського чебачка за характером живлення є типовим планктофагом, дорослі особини — типові бентофаги, але частка планктону у харчовому комку залишається досить відчутною. Природні вороги виду в Україні невідомі, так само, як і характерні паразити.

Сонячний окунь [Lepomis gibbosus (L.)] свого часу був завезений до Європи аматорами-акваріумістами з Північної Америки. Потрапивши у Дунай, швидко розселився до Чорного моря, досяг гирла Дністра, виявлений в Одеській затоці. Сучасний ареал виду невідомий за відсутністю наукових даних. Нерест відбувається в прибережних озерах Дунаю. Ікра охороняється. Господарського значення не має. Шкодить іншим видам риб, з’їдаючи їх ікру та молодь.

Території та об’єкти, що підлягають особливій охороні і збереженню

У 1998 р. продовжувалося здійснення політики зростання площі природно-заповідного фонду України та формування заповідної справи як окремої галузі охорони довкілля.

Відносини в галузі організації, охорони, відтворення і використання природно-заповідного фонду (ПЗФ) регулюються Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.). З метою розгалуження правової бази діяльності в галузі заповідної справи та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.XI.1997 № 1259 «Про вдосконалення державного управління заповідною справою в Україні», у 1998 р. було підготовлено проект Закону «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», в якому передбачено реформування Служби охорони ПЗФ, впровадження змін щодо порядку створення (оголошення) територій