В останні роки спостерігається також суттєве зниження забруднення овочевої продукції нітратами. Так, якщо в 1985–87 рр. кількість проб основних видів овочів (картопля, капуста, морква, огірки та буряки столові) з перевищенням ГДК становила в середньому 17–23%, то в 1997–98 рр. цей показник знизився до 1–2%

Державний контроль здійснювався також за забрудненням нітратами різних видів водних джерел. В 1998 р. відібрано та проаналізовано 5 тис. проб води. На відміну від динаміки забруднення нітратами продукції рослинництва, накопичення їх у водних джерелах має дещо інший характер. За весь період спостережень вміст нітратів у воді знаходиться практично на одному рівні. Найвищі їх концентрації, як і в минулі роки, виявлялися у водах, що стікали з територій тваринницьких ферм (9694 мг/л). Високі рівні забруднення має також вода із закритих джерел (колодязі та артезіанські свердловини). У пробах води, відібраних у колодязях, середній вміст нітратів становив 104,2 мг/л, що більш ніж удвічі перевищує ГДК, а кількість проб з перевищенням нормативів знаходиться у межах 48%. Більш якісною у цьому відношенні є вода відкритих водних джерел (річок, озер, ставків), в яких концентрація нітратів становить у середньому 12,8 мг/л, а кількість проб з перевищенням ГДК — близько 5,0%. В 1998 р. із 5 тис. відібраних проб води з відкритих та закритих водних джерел 16% містили нітрати в кількостях, що перевищували ГДК. В окремих областях (Луганська, Миколаївська, Тернопільська, Черкаська) цей показник досягав 29–38%.

За даними моніторингу вміст важких металів на землях сільськогосподарського використання в більшості регіонів України не перевищує їх кларкових значень і лише в приміських зонах Запорізької, Луганської, Донецької, Харківської та деяких інших областей на сільськогосподарських угіддях відмічається підвищена концентрація свинцю, кадмію, нікелю, марганцю та інших елементів, у т. ч. з 2–5-кратними перевищеннями ГДК. Слід відзначити, що для проведення робіт, пов’язаних з моніторингом агроекологічного стану ґрунтів та якості продукції, необхідне покращання матеріально-технічної бази проектно-пошукових станцій хімізації сільського господарства регіонів.

Надра

Стан, охорона та використання надр

Мінерально-сировинні ресурси

Україна за багатством мінерально-сировинних ресурсів є однією з провідних держав світу. Займаючи 0,4% суші, вона володіє 5% світових запасів корисних копалин загальною вартістю понад 11 трлн. дол. США. Копалини зосереджені у 9000 родовищах. По деяких видах корисних копалин Україна займає провідне місце серед країн СНД, Європи і світу. Мінерально-сировинні ресурси забезпечують 90% продукції промисловості та 80% будівельних матеріалів, а їх частка у експортному потенціалі держави сягає 30%.

Ці обставини зумовили формування на території України потужного промислового комплексу та пов’язаних з ним техногенно-екологічних проблем, серед яких, насамперед, необхідно виділити високий ступінь техногенних навантажень та забруднення довкілля, формування великих обсягів відходів, активізацію і розвиток небезпечних геологічних процесів, порушення гідрогеологічних умов, втрати корисних копалин та некомплексне використання родовищ. Внаслідок тривалого інтенсивного видобутку запаси окремих видів корисних копалин значною мірою виснажені, а розробка родовищ досягла великих глибин. В той же час відмічено значні втрати сировини під час видобутку і переробки корисних копалин .

Стан користування надрами

Україна має стару гірничодобувну промисловість. Більшу частину сучасного історичного періоду вона розвивалась як мінерально-сировинна база СРСР, що зумовило випереджувальний розвиток гірничодобувної, металургійної, хімічної та інших ресурсоємних галузей. При цьому з часом зростали як обсяги видобутку сировини, так і глибини та площі гірничих виробок. Регіонами найбільш значного розвитку гірничодобувних робіт були Донбас, Кривбас, Прикарпаття та Придніпров’я. Інтенсивне використання надр зі значними обсягами видобутку корисних копалин і порід з їх наступною переробкою не могло не вплинути на екологічний стан довкілля України. Після розпаду СРСР Україна успадкувала значною мірою виснажені гірничодобувні регіони з критичним станом довкілля та застарілим і зношеним обладнанням гірничодобувної галузі.

Ступінь і характер впливу на довкілля розробки родовищ окремих видів корисних копалин визначається, головним чином, характером геологічної структури, типом мінеральної сировини і способом її видобутку.

Більшість корисних копалин в Україні видобувається у межах регіонів, які сформувались за довготривалий період розвитку її гірничодобувної промисловості і мають свою специфіку. Виключенням є тільки розробка родовищ будматеріалів, розповсюджених на території всієї країни.

Вугледобувні регіони

В Україні вугілля видобувається в межах трьох великих вугільних басейнів — в Донбасі, Львівсько-Волинському басейні (кам’яне вугілля) і Дніпробасі (буре вугілля). На складний екологічний стан вугільних гірничодобувних регіонів впливає те, що кожна третя шахта експлуатується понад 50 років. За період реструктуризації шахтного фонду вугільної галузі, розпочатої в 1993 р., не закрито жодної шахти‚ що значною мірою ускладнило екологічний стан Донбасу‚ Дніпробасу і Львівсько-Волинського басейну на загальній площі близько 18000 км2 (3% території України‚ в т. ч. Донбас — 15 000 км2‚ загальна площа гірничих робіт до 13000 км2). Глибини гірничодобувних робіт коливаються від десятків-сотень до 1400 м‚ що викликало значні зниження рівнів та погіршення хімічного складу підземних вод зони активного водообміну‚ інтенсивне дренування їх ресурсів. Великий обсяг гірничих виробок призвів також до регіональних порушень масиву порід з формуванням техногенно тріщинуватих зон‚ зниження міцності порід та їх значних зрушень з просіданням поверхні в межах 0,3–4,7 м на площі до 8000 км2. Дуже часто ці території схильні до стійкого підтоплення. Підвищення проникності порід в зонах впливу гірничих виробок‚ численні гірничі роботи під поверхневими водними об’єктами зумовили формування у вугільних регіонах великих