При виведенні гірничих підприємств з експлуатації найбільшу здатність до відновлення природних показників має рівнева поверхня підземних вод‚ внаслідок чого підйом їх рівнів при частковому або повному затопленні шахт є головним фактором погіршення екологічних умов гірничодобувних регіонів.

Регіони розробки залізних та марганцевих руд

Видобуток залізних руд в Україні здійснюється на Криворізькому‚ Кременчуцькому та Білозірському родовищах; марганцевих руд — на Нікопольському родовищі.

Найбільш складний екологічний стан має Криворізьський басейн‚ де видобувається залізна руда у 10 кар’єрах глибиною до 300 м і 23 шахтах (включаючи і допоміжні) з максимальною глибиною до 1125 м. Загальна площа гірничого відводу сягає 700 км2‚ а гірничих робіт — 360 км2. Регіональна порушеність порід з розвитком техногенної тріщинуватості та підвищенням проникності сприяє формуванню значних водоприпливів (до 45–50 млн. м3/рік)‚ при цьому до 70% їх обсягу надходить з техногенних водоймищ та місцевої річкової мережі.

Наявність слабопроникних покривних порід та розташування значної кількості шламосховищ загальною площею 71,0 км2, де накопичено 1,4 км3 відходів, обумовили розвиток підтоплення на площі до 500 км2 із суттєвим ускладненням стану промислових і житлових агломерацій‚ дамб хвостосховищ та інше. Крім того‚ інфільтрація техногенних і природних вод в гірничі виробки сприяє активному вилуговуванню розчинних солей‚ підвищенню загальної мінералізації до 20 г/дм3 і більше при загальному солевиносі в річкову мережу 180 тис.т на рік (17% від загального надходження з шахтними водами).

Комплекс техногенних змін довкілля при закритті гірничих підприємств на Кременчуцькому‚ Білозерському та Нікополь-Марганцевому родовищах у зв’язку з обмеженими глибинами кар’єрів та шахт і незначними деформаціями поверхні в межах впливу останніх переважно пов’язаний з локальним підтопленням‚ перетіканням вод із нижніх горизонтів у верхні крізь поруйновані водотривки шари з ризиком погіршення якості підземних вод останніх.

Нафтогазовидобувні регіони

В Україні експлуатується близько 200 нафтових, газових і газоконденсатних родовищ.

Характерним прикладом негативного впливу на екологічну ситуацію є випадки втрати контролю за станом надр — відкриті викиди нафти, газу і пластової води у процесі розкриття продуктивних пластів свердловинами. Такі ситуації виникають як на стадії пошуково-розвідувальних робіт, так і на родовищах, що перебувають в експлуатації. І хоча ці факти можна віднести до розряду епізодичних, їх наслідки для надр та екологічної обстановки можуть бути досить тяжкими. До постійно діючих чинників належать розробка нафтогазових і газових родовищ та пов’язане з цим забруднення прісних поверхневих і глибинних водоносних горизонтів як рідкими вуглеводнями, так і супутніми пластовими водами з високою мінералізацією, а також шкідливими солями. Не менш важким техногенним навантаженням на довкілля є загазованість атмосфери і ґрунтів, виникнення газових грифонів при експлуатації газових родовищ і газосховищ.

В Карпатському регіоні родовища нафти і газу розробляються ще з кінця минулого сторіччя і, як правило, в складних гірничо-геологічних умовах. Складчасті та розривні порушення, загальна тріщинуватість порід сприяють висхідним рухам вуглеводнів та пластових вод до земної поверхні. Неякісно ліквідовані, а в більшості випадків закинуті свердловини, шурфи та колодязі на старих нафтових промислах Прикарпаття стають додатковими шляхами вертикальної міграції вуглеводнів, які створюють в поверхневих четвертинних відкладах вибухо- та пожежонебезпечні ситуації.

Східний нафтогазопромисловий регіон (Дніпровсько-Донецька западина) відкрито в 50-тих роках. Більшість родовищ знаходиться на середній або пізній стадії розробки. Ґрунтові води залягають на значній глибині, що в більшості випадків дає можливість при будівництві свердловин використовувати амбарний метод буріння. Природні умови сприяють здійсненню захоронення бурових відходів після їх утилізації на території бурових майданчиків з подальшою їх рекультивацією.

Поточні розвідувальні бурові та експлуатаційні роботи у Чорноморсько-Азовському басейні на північно-західному шельфі Чорного моря не вплинули негативно на океанографічні умови.

Регіони видобутку сірки та солей

Родовища самородної сірки в Україні розташовані у межах Львівської області, а також частково в Івано-Франківській області. Починаючи з 50-х років розроблялось Роздільське родовище, з 60-х — Подорожненське родовище, а з 70-х років — Язівське та Немирівське родовища. На даний час відкрита розробка сірчаних родовищ кар’єрним способом завершена в силу як економічних, так і екологічних проблем. Продовжується лише розробка Немирівського родовища методом підземної виплавки сірки.

Експлуатація родовищ сірки відкритим способом призвела до значного погіршення стану довкілля. Технологічні процеси переробки сірчаних руд зумовили накопичення величезної кількості залишкових продуктів збагачення і переробки руд (хвостів і шламів). На даний час на Роздільському ДГХП «Сірка» у хвостосховищах накопичено понад 90 млн. т, а на Яворівському ДГХП «Сірка» — понад 25 млн. т відходів. Гідроізоляція донних і бортових ділянок хвостосховищ практично відсутня, що призводить до інтенсивного забруднення підземних вод. Забруднення підземних і поверхневих вод у межах розробки сірчаних родовищ відбувається, переважно, внаслідок фільтрації промислових стоків з накопичувальних басейнів, шламосховищ і відвалів фосфогіпсу, а також фільтраційних проривів через баражні канави. Це призвело до того, що водозабір Жидачівського району (зона дії Подорожненського кар’єру Роздільського ДГХП «Сірка») знаходиться в критичному стані. Питні води характеризуються рН = 8,3 при загальній мінералізації — 1,9 г/л, вміст сульфат-іону — 1,2 г/л, концентрація фосфору — 1,4–34 мг/л. Рівні накопичувальних басейнів і шламосховищ, особливо у паводкові періоди, знаходяться у критичних межах.

Розробка сірчаних родовищ спричинила значні викиди шкідливих речовин у атмосферу. Зокрема, по Яворівському