Проблема твердих відходів. Загальний обсяг токсичних відходів, за станом на 01. 01. 1999 р., сягає 4,2 млрд т, що на 52 млн т більше, ніж станом на 01.01.1998 р. Як і в попередні роки, у 1998 р. основними джерелами утворення відходів в Україні залишалися підприємства гірничопромислового, хіміко–металургійного, машинобудівного, паливно–енергетичного, будівельного, целюлозно–паперового та агропромислового комплексів. Враховуючи, що приблизно 70 % валового продукту України виробляється на підприємствах металургійного та нафтохімічного комплексів, найбільша частка в утворенні відходів припадає саме на ці комплекси. Продовжується накопичення золи та золошлакових відходів, основними джерелами яких є теплові електростанції. Рівень використання цих відходів залишається низьким. У 1998 р. використано 16 % відходів порівняно з 16,4 % у 1997 р. За станом на 01. 01. 1999 р. у золовідвалах електростанцій України було 358,8 млн т таких відходів, що перевищує на 0,6 млн т їхнє накопичення у 1997 р.
У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн м3 сміття, яке знешкоджується на майже 700 міських звалищах, з яких близько 80 % експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам [30].
2.4. Складнощі
захоронення твердих відходів
У процесі розвитку цивілізації людство неминуче перетворює свою планету на велетенський смітник. Природа не має механізму утилізації та знищення відходів, вироблених людським суспільством, тому останні накопичуються у біосфері в геометричній прогресії. З надр Землі щорічно видобувається до 1000 млрд т різних порід, спалюється близько 1 млрд т умовного палива, викидається в атмосферу до 20 млрд т диоксиду вуглецю, до 300 млн т оксиду вуглецю, 50 млн т диоксиду азоту та інших шкідливих речовин. У біосферу потрапляє близько 50 % видобутих із земних надр металів, 30 % хімічної сировини. Невпинно зростає кіль-кість побутових відходів. На рис. 8.9 наведено темпи зростання міських відходів на душу населення за три роки [10, 11, 30]. При низькому рівні технології переробки та уніфікації відходів існує значна загроза для біосфери великих і середніх міст. Щорічно до вже існуючої їхньої кількості додається близько 150 млрд т твердих, рідких і газоподібних відходів [3].
Від постійного зростання обсягу відходів, утилізація і складування яких перебувають на дуже низькому рівні, навіть у високорозвинених країнах відбувається їхнє накопичення на величезних територіях, що призводить до заміни природних ландшафтів на техногенні. Тільки в Україні площа, зайнята відходами (відвалами, териконами, шламонакопичувачами тощо), зросла на 160 тис. га. Таким чином, території, використання яких у народному господарстві могло б принести значні прибутки, втрачені, мабуть, назавжди. Кількість накопичених у сховищах відходів щороку зростає і нині в Україні загальна маса відходів, сконцентрованих у поверхневих сховищах, перевищила 25 млрд т, тобто на кожного жителя України припадає понад 400 т відходів [30]. З них об’єм лише токсичних відходів (у сховищах організованого складування) перевищив 5 млрд т.
Динаміку накопичення токсичних відходів усіх класів небезпеки у сховищах організованого зберігання в Україні наведено на рис. 8.10.
Ситуація, що склалася в Україні з накопиченням відходів, непокоїть, бо, незважаючи на спад виробництва, не поліпшується. Місця їхнього нагромадження часто не відповідають санітарно–гігієнічним нормам. Переважна кількість відходів (понад 80 %) потрапляє у поверхневі сховища, значна кількість — у неорганізовані сховища. Такий перебіг подій ускладнюється недосконалими технологіями переробки відходів, відсутністю безвідходних технологій виробництва та належного дієвого нормативно–правового забезпечення.
Останнім часом антропогенна міграція хімічних елементів стала домінуючим чинником впливу на навколишнє середовище. У процесі переробки сировини утворюється багато нових сполук. Процес їхнього утворення можна поділити на спонтанний і цілеспрямований (тобто за заздалегідь визначеними вимогами до параметрів нового елемента).
Внаслідок спонтанного процесу, який найчастіше виникає при техногенних катастрофах або неконтрольованому збереженні значних обсягів виробничих відходів, з’являються раніше невідомі науці мінерали, їхні сполуки і радіонукліди (так, на шахтних териконах зареєстровано появу раніше невідомих карбідів заліза, а в надрах 4–го енергоблоку ЧАЕС, що вибухнув, знайдено невідомі мінерали, що містять уран, цирконій, кремній тощо) [3].
Сьогодні синтезовано близько 10 млн нових речовин, виробляється у великих масштабах 50 тис., а в особливо великих — 5 тис. сполук. При цьому близько 9/10 первинно видобутої сировини в процесі технологічної переробки йде у відходи.
Катастрофічних розмірів досягло забруднення Світового океану нафтопродуктами, отрутохімікатами, синтетичними миючими речовинами, нерозчинними пластиками, сміттям, іншими відходами, зокрема, радіоактивними. Щорічно у Світовий океан потрапляє понад 30 тис. різноманітних хімічних сполук кількістю до 1,2 млрд т. Антропогенний внесок у забруднення Світового океану токсикантами такий: поліхлорвінілові біфеніли (ПХБ) і пестициди — 100 %, свинець — 92 %, нафтопродукти — 88 %, ртуть — 70 %, кадмій — 50 % [39]. Лише забруднення нафтою та нафтопродуктами здатне завдати непоправних збитків океаніч-ним організмам, істотно змінити теплообмін та вологообмін. На рис. 8.11 представлено основні джерела забруднення нафтою Світового океану та їхній кількісний внесок [6].
Через корабельні аварії та аварії на морських промислах понад 20 млрд т розчинених і суспензованих речовин щорічно потрапляє у води Світового океану. Це негативно впливає на флору та фауну прибережної зони — зони найвищої біологічної продуктивності, що забезпечує існування аквакультури й дає близько 10 % світового вилову риби.
Антропогенне навантаження на Світовий океан постійно збільшується і спричиняє деградацію морських екосистем, що, зрештою, призводить до негативних медико–гігієнічних наслідків
