Незалежно від особливостей галузі в різних державах, головне завдання системи керування відходами — зменшення кількості та обсягу ТПВ. В умовах виснаження світових сировинних ресурсів украй нераціонально, як з економічного, так і з екологічного погляду, закопувати в землю готову сировину, придатну для використання. Головною ж проблемою використання цієї сировини стає її вилучення зі сміттєвої маси, оскільки в суміші вона практично непридатна для переробки. З огляду на неможливість повноцінного технічного сортування побутових відходів, у системі керування ними пріоритет надається роздільному збиранню відходів на етапі їх утворення. Для цього використовуються економічні стимули, юридичні заходи, агітація та пропаганда серед населення.

Тут варто розвіяти міф, який панує у свідомості українського обивателя, — про повне розв’язання проблеми сміття «на Заході». Практично далеко не всі західні країни однаково впорюються навіть із проблемою сортування відходів. Так, скажімо, у США система роздільного сортування практично не розвинена. Все сміття з домашніх господарств збирається в поліетиленові мішки та вивозиться на полігони, яких у країні налічується понад 6 тисяч. Вже безпосередньо на полігонах чорнороби, практично вручну, звільняють поверхню сміття від пляшок, металевих предметів, небезпечних речей. Велика територія та доступ до світових ресурсів дозволяють Штатам поки що не перейматись рециклінгом (поверненням у господарський оборот) відходів, тому справа ця там розвивається, швидше, зусиллями зелених активістів, ніж через економічну потребу. За різними даними, супердержава утилізує від 13 до 17% власних відходів.

У Європейському Союзі ситуація з керуванням відходами набагато краща, хоч і неоднакова в різних країнах. Наприклад, в Італії з 24 млн. тонн сміття, що утворюється щороку, 8 млн. тонн взагалі не збираються і не утилізуються. Опиняються на звалищах 95% іспанських побутових відходів. Лідери ж у переробці та вторинному використанні відходів — Німеччина, трохи відстають від неї Австрія та Нідерланди. Успіхам німців заздрять, ними цікавляться навіть європейські сусіди, а певні моменти їхньої системи придатні і для впровадження в Україні.  

«Дуальна система Німеччини»: попереду всієї планети 

Передова система поводження з побутовими відходами має не таку вже й давню історію. Наприкінці 80-х у ФРН щороку утворювалось близько 17 млн. тонн відходів, з яких 12 млн. тонн (70%), завдяки щедро упакованій на вимоги маркетологів продукції, припадало саме на упаковку. Утилізації тоді підлягало не більше 30% таких відходів. Для розв’язання проблеми 1990 року представники промисловості та торгівлі створили акціонерну компанію «Дуальна система Німеччини». Перед компанією стояло завдання впровадити в загальнодержавному масштабі програму «Der Grune Punkt» («Зелена крапка»), яку розробляли 600 компаній і фірм з виробництва та переробки упаковки, дослідницьких та фінансових організацій. Суть програми полягала в продажі «Дуальною системою» підприємцям ліцензії на використання знаку «Der Grune Punkt», яка б звільняла їх від необхідності обов’язкового прийому та утилізації своєї упаковки. Ліцензійний збір за знак «Зелена крапка» стягується також, за домовленістю, з більшості європейських товарів, що імпортуються в Німеччину. Плата за ліцензію виводиться з розрахунку ваги та матеріалу упаковки.

На початку продажу ліцензії «Дуальна система» зібрала кілька мільярдів марок. Крім того, в ефективну систему поводження з відходами охоче вкладають гроші німецькі підприємці — за перші шість років діяльності в «Дуальну систему» інвестовано 6 млрд. марок. 80% коштів витрачається на укладання контрактів зі спеціалізованими фірмами зі збирання, сортування та первинної переробки сміття. Після збирання та сортування відходи надходять на підприємства, що здійснюють їх переробку, використовуючи відходи як вторинну сировину. Оскільки вторинна сировина в ряді випадків дорожча за первинну, підприємства ці «Дуальна система» дотує, на що йде 15% її коштів. Решта 5% використовується на існування самого товариства, яке, за погодженням з Антимонопольним комітетом ФРН, є безприбутковою організацією.

В ефективній діяльності «Дуальної системи» провідну роль зіграла суспільна свідомість населення, на яке покладено завдання добровільно сортувати сміття. Для цього на вулицях німецьких міст стоять контейнери для різних видів відходів. Як правило, це цілий ряд ємностей різного кольору для чіткого розрізнення їх призначення — окремо для паперу, полімерних відходів та органіки. Для скла призначені різнокольорові контейнери (білі, зелені та коричневі для відповідної склотари).

Слід зазначити: система заставної тари, як і система збирання макулатури та іншої сировини за плату, в Німеччині розвинена слабо. Тому паперові, скляні та полімерні відходи скидають у контейнери без оплати. Натомість у країні існує жорстка система, що не дозволяє викинути сміття в непризначене для цього місце. Особливо це стосується таких небезпечних відходів, як акумулятори, елементи живлення, автопокришки тощо. Система штрафів та пропаганда змушують «власників» цих відходів здавати їх у спеціальні пункти прийому. Більше того, за прийом від них старої електроніки, холодильників, побутової техніки власники самі сплачують певні гроші, якими покривають витрати на неприбуткову утилізацію.

За роки своєї діяльності товариство «Дуальна система Німеччини» створило 17 тисяч додаткових робочих місць та 320 сортувальних пунктів. Кількість зібраної та переробленої упаковки сягає 5 млн. тонн щороку. Загальна кількість побутового сміття за роки функціонування «Дуальної системи» скоротилась у Німеччині на 15%. 

«…немає жодних підстав спалювати сміття» 

Не слід, однак, вважати, що все побутове сміття придатне для повернення в господарство. Навіть