Сортування

Майже хрестоматійною стала історія проекту з впровадження західноєвропейського досвіду роздільного збирання побутових відходів, який вела одна з громадських організацій Києва. Працівники організації роздали населенню пакети для скла, пластику і паперу, які розрізнялися за кольором, і запропонували учасникам експерименту відповідно сортувати сміття вдома. Люди ідею підхопили, але успішній реалізації перешкодило інше — працівники ухитрилися звалити вміст контейнерів до одного сміттєвозу, змішавши, таким чином, відходи.

Сумне закінчення експерименту не охолодило інтересу до роздільного збирання відходів ні в завзятих громадських діячів, ні в компаній, що транспортують і сортують ТПВ. У світі існують дві системи роздільного збирання твердих побутових відходів. Перша — німецька — передбачає окреме збирання паперу, пластику, скла; інша, американська, передбачає окреме збирання органічних і неорганічних відходів. Надихає й те, що в окремих країнах ЄС сортують до 95% сміття.

Привчити киян до сортування сміття збирається компанія «Грінко-центр». У червні підприємство відкрило свій перший сміттєсортувальний комплекс, що коштував власникам EUR10 млн, та закупило різнокольорові контейнери для роздільного збирання відходів. Крім того, компанія має в своєму розпорядженні новий автопарк для збирання сміття. Потужність побудованого компанією сортувального комплексу становить 200 тис. т відходів на рік.

Сьогодні Грінко-центр будує другу чергу комплексу з аналогічною потужністю (таким чином підприємство незабаром планує сортувати половину ТПВ Києва), найближчими роками збирається відкрити 5 сортувальних станцій у столиці, а також зайняти цю бізнес-нішу в інших містах-мільйонниках. «Ми нікого не потіснимо на ринку сортування побутових відходів, — заявив Контрактам Віктор Ржоткевич, — справа в тому, що ми перші зайнялися цим видом діяльності в Україні. Поки особливого зиску цей бізнес нам не принесе, це пов’язано з нинішньою морфологією відходів, хоча ми віримо, що згодом ця галузь буде привабливішою». Наразі в районах Києва, де працює Грінко-центр, все сміття звалюється докупи.

Водночас, за словами заступника глави правління компанії Івана Алексєєвця, щоденний оборот сортувального комплексу становить 50-100 тис. грн, а проект повністю себе окупить через 5 років. Лише 15% сміття, що надходить на станцію, згідно з розрахунками компанії, будуть захороняти, до 30% — відбиратимуть як вторинні ресурси, інше — брикетуватимуть і перероблятимуть.

Додатковим джерелом доходів підприємства є плата транспортувальників сміття за утилізацію. Як стверджують у Грінко-центрі, транспортне плече від «виробника» сміття до полігона в середньому становить 35 км, тоді як до станції вдвічі менше — 17 км, відтак транспортувальникам простіше вивантажувати відходи сортувальному комплексу. «Якщо ця схема працюватиме, то іншим перевізникам доведеться співпрацювати з нами, — прогнозує Віктор Ржоткевич, — в іншому випадку ми будемо розширювати свою присутність на ринку транспортування».

Захоронення

Одним з перспективних напрямків сміттєвого бізнесу є облаштування приватного полігона для захоронення ТПВ. «У Франції до 30% цього ринку припадає на компанію Beche, яка володіє 115 полігонами», — розповідає керівник проекту ТАCIS «Вдосконалення системи управління ТПВ у Донецькій області» Бенуа Плеж. Приватні полігони як вид бізнесу сьогодні активно розвиваються і в країнах СНД. Але в Україні поки жодного подібного проекту не реалізовано.

«Будівництво полігона для утилізації ТПВ передбачає високу відповідальність перед довкіллям, — зазначає офіційний представник групи SULO в Україні Олександр Королюк, — при його плануванні необхідно передбачити природозахисні заходи, зокрема, ізоляцію дна полігона (з метою недопущення попадання фільтратів у грунтові води), дренаж для збирання фільтратів, обладнання для збирання і відведення газів, що накопичуються в тілі полігона, тощо».

За розрахунками міжнародної компанії SULO (працює у сфері переробки ТПВ, оборот EUR780 млн), будівництво в Україні європейського полігона з розрахунковою потужністю на 150 тис. жителів, терміном дії 10 років і загальним об’ємом ТПВ 3 млн куб. м обійдеться приблизно в EUR4 млн, тобто приблизно в 1,33 EUR/куб. м. При цьому поточні витрати на утилізацію 1 куб. м сміття становитимуть приблизно EUR0,65, витрати на рекультивацію полігона після закінчення терміну експлуатації — приблизно EUR150 тис. або 0,49 EUR/куб. м.

Таким чином орієнтовна собівартість утилізації 1 куб. м відходів на полігоні, що відповідає європейським стандартам, становитиме близько 15 грн без ПДВ, без вартості лімітів і без податку на землю. А сьогодні найвища вартість утилізації відходів на вітчизняному ринку — у Києві (10,5 грн/куб. м без ПДВ), в інших містах України ціна утилізації коливається від 0,84 до 3 грн. Тому найближчим часом навряд чи можливе будівництво сміттєвого полігона, який відповідатиме стандартам ЄС — українці наразі не готові викидати такі гроші «на сміття».

Нинішні вітчизняні полігони зазвичай є державними, вони не відповідають ні нормам ЄС, ні навіть українському законодавству — на їхніх неосяжних просторах завантажені сміттєвози буквально тонуть у смердючій рідині. «Прийняти існуючі полігони на баланс означало б для приватного підприємства взяти на себе відповідальність за можливе завдання шкоди довкіллю», — говорить Олександр Королюк. Водночас не виключено, що перші приватні полігони в Україні все-таки з’являться найближчим часом. «У нас є плани з обладнання свого полігона. Спочатку ми плануємо на київському полігоні № 5 брикетувати відходи, впроваджувати цю технологію, а потім, можливо, отримати свою ділянку», — зазначає Віктор Ржоткевич.

Реклама

Більшість учасників ринку побутових відходів маловідомі пересічному українцеві, тоді як яскраві незвичні урни на столичних вулицях бачив багато хто. Їх встановила українська компанія «Грін Медіа». Усього в центрі Києва таких урн буде близько 500. Проте підтримання чистоти — не самоціль для Грін Медіа, проект розрахований насамперед на створення рекламоносіїв.

«Ефективний радіус поля зору, невеликі витрати на