Підходи до використання екологічних проблем у політичній та бізнес-рекламі є різними, але варто звернути увагу на елементи, котрі можуть бути використані в обох напрямах.

Українські аналітики Національного інституту стратегічних досліджень Л.О.Швець та В.П.Шуваєв відзначають високу якість і ефективність рекламних матеріалів "зелених". "Експлуатація дораціональних почуттів протесту, страху за здоров'я та майбутнє, в тому числі і в першу чергу власних дітей, вдале за виконанням протиставлення негативного (бійка парламентаріїв, хвора дитина, затьмарене промисловим димом небо) та позитивного (сентиментальні, але динамічні зображення незайманої природи і щасливих дітей) викликали передбачувану реакцію... Фахівці з рекламного бізнесу, вочевидь, попрацювали непогано". Експерти також визначили, що 1998 р. рейтинг партії з мінімальних 1,1 % стрибнув навіть до другого після Комуністичної партії місця унаслідок своєчасної масованої та грамотної політичної реклами. А телевізійні ролики партії фактично конкурували за своєю дієвістю лише з продукцією СДПУ(о).

На думку відділу методології досліджень Національного інституту українсько-російських відносин С.Л.Недбаєвського, "використання у передвиборній програмі партії конкретних, майже фізично відчутних понять (таких, зокрема, як чисте повітря, екологічно чисті вода і продукти, реальний мінімум продуктів, необхідний для виживання, регулярна роздача матеріальної допомоги, утилізація відходів, розповсюдження шприців тощо), здатних породжувати конкретні бажані образи, очікувані емоційні та тілесні відповіді людини, виявилися дуже ефективним засобом у боротьбі партії за місця в парламенті." Отже, орієнтація на основні людські потреби є ефективним засобом екологічної реклами.

Результати парламентських виборів 1998 р. показали, що Партія Зелених України отримала значний потенціал - 1,44 млн, або 5,44 % голосів виборців. Цього успіху вдалося досягти, зокрема, завдяки вміло організованій передвиборчій стратегії. Наявність серед депутатів від Партії Зелених України фахівців з реклами чітко вказувала на те, яку значну роль було відведено цій роботі в партії.

Неодноразово провадилися й символічні акції, які мали привернути увагу громадськості. До них належить, наприклад, уже традиційний на Заході приїзд до парламенту на велосипедах замість шкідливих для довкілля авто.

У 2002 р. партія програла вибори в парламент. Тому є чимало причин. Врахуємо специфіку політичної ситуації в країні, боротьбу олігархічних партій за кожен додатковий відсоток та внутрішні проблеми самих "зелених", їхню не завжди чітку та зрозумілу позицію.

Варто згадати про ще одну важливу перемогу. "Зелені" довели Україні, що екологічна складова є реаліями української політики, яку наші громадяни хочуть бачити й "екологічно чистою". Після цього інші партії також стали інакше ставитися до проблем збереження довкілля, іноді навіть крадучи деякі ідеї один у одного. Кількість екологічних партій в Україні також зросла.

Важливо, що українські "зелені" змогли свого часу створити фракцію в парламенті на відміну від їх колег у Росії. Прагненням екологічної партії "Кедр" 1999 р. так і не вдалося здійснитися.

Ще до початку виборчої кампанії заступник голови Державної Думи другого скликання А. Чилінгаров, в привітанні "Кедру" казав: "У "зелених" немає політичних противників". Це втішило деяких політиків, які проте не оцінили неоднозначність і неточність такого позиціонування. Справа навіть не в тому, що партія, у котрої нема ворогів, куди менш цікава публіці, ніж та, яка люто відбивається від нападок.

Аналізуючи стан справ, російські експерти І. Вікент'єв та І.Захаров зазначають, що в "зелених" є набагато більш могутній противник, ніж яка-небудь із політичних партій, груп впливу або преси. Зовні він виявляється у відсутності або в дуже невиразній реакції на цінності екологічного світогляду, для Росії вони залишаються цінностями чужої філософії.

Загалом, причини недостатньої реакції на екологічні мотиви частково прозорі ("не до жиру, бути б живу"), частково схожі з проблемами розвинених країн минулих десятиріч. Масова екологічна свідомість ніде не виникала сама по собі, а стала результатом цілеспрямованих зусиль інтелектуальних еліт і загальнонаціональних кампаній. Але є й історична та культурна специфіка.

Якщо взяти до уваги, що пасивне ставлення до фатальних обставин (до яких, безумовно, нами інтуїтивно відносяться й екологічні загрози) є притаманним російському характеру, на відміну від європейського, то насадження екологічної свідомості на російському ґрунті західними методами потрібно визнати безнадійною витівкою.

Провал "зелених" потрапити в парламент Росії та успіх в Україні показали суттєву різницю у менталітеті хоча й слов'янських, але все ж таки різних народів. Українці ще раз засвідчили належність до європейського вибору, що знаходить своє відображення і в "позеленінні" бізнесу як наслідку екологічної політики.

Навіть за несприятливих обставин українські "зелені" просунули хоча б і на короткий термін свого кандидата С. Курикіна на пост міністра екології. Таким чином, прогресивний молодий міністр з великим досвідом роботи в громадських та політичних організаціях "зелених" зміг дати поштовх роботі досить консервативного міністерства. Активізація роботи цієї державної структури була важливою перемогою.

Оскільки все пізнається в порівнянні, додамо, що росіяни не тільки не змогли поліпшити роботу свого міністерства, а й узагалі втратили його. 17 травня 2000 р. Президент Росії скасував Деркомприроду та Федеральну службу лісу. Хоч і вдалося зібрати близько 3 млн. підписів на підтримку екологічного референдуму, Центральна виборча комісія не дала дозвіл на його проведення.

За цих обставин українському суспільству потрібна кропітка щоденна робота по збереженню вже існуючих та опануванню нових етапів розвитку екологічної свідомості. Особливо багато можливостей у підприємців.

Якщо пропозиція товарів на