Ріо як основний принцип закріплене право кожної людини жити в гармонії з природою.
З огляду на те, що Україна була прийнята до Ради Європи, українське екологічне законодавство слід привести у відповідність з європейським законодавством у галузі охорони довкілля.
3.2.Конституція та закони України
Найважливішим законом держави є Конституція, де закріплюються базові принципи всіх сфер суспільного життя. Це стосується і охорони довкілля.
Конституція України, прийнята парламентом 28 червня 1996 року, встановила ряд демократичних і концептуально важливих положень щодо охорони навколишнього природного середовища.
У ст.3 Конституції [1] «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю».Життя і здоров’я людини значно залежить від стану довкілля. А поняття безпеки охоплює поряд з іншими аспектами, – екологічну безпеку. Тому охорона довкілля і забезпечення екологічної безпеки пов’язані із найвищими соціальними цінностями.
Вперше на конституційному рівні проголошено (і виділено в окрему 16 статтю), [1] що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження ґенофонду Українського народу є обов’язком держави. Звідси випливає, що ці напрямки діяльності держави стають пріоритетними, виділяються в окрему функцію Української держави.
Згідно із статтею 13 Конституції України [1] всі природні ресурси в межах території України, її континентального шельфу і виключної морської (економічної) зони є об’єктами права власності українського народу. Від імені народу повноваження власника здійснюються органами державної влади і місцевого самоврядування. Кожен громадянин має право користуватися об’єктами природи відповідно до закону. «Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству». Це означає, що народ, а також органи державної влади і місцевого самоврядування повинні забезпечувати таке використання природних об’єктів, яке б не завдавало шкоди людині і суспільству. Тут проглядається антропоцентриський підхід, упущено момент завдавання шкоди самій природі, навколишньому середовищу. Взагалі еколого-правова доктрина спрямована на охорону навколишнього середовища під кутом зору забезпечення інтересів суспільства, екологічно безпечних умов для життя і здоров’я теперішнього і майбутніх поколінь.
Дуже вагомим є проголошення в статті 50 Конституції [1] права кожної людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля та компенсацію завданої порушеннями цього права шкоди. Це право передбачено у конституціях кількох держав (Іспанії, Португалії, Польщі, Росії) у тій чи іншій редакції. У конституціях багатьох розвинутих країн воно безпосередньо не закріплене, хоча це не означає, що воно не охороняється і не гарантується законом. В Україні право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище проголошено прийнятим 25 червня 1991 року Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Цей Закон по суті є основним, стрижневим, комплексним у галузі охорони довкілля, оскільки містить у стислій (а часом – декларативній) формі основні, концептуальні, принципові положення, на яких базується вся система екологічного законодавства. Всі інші екологічні закони та підзаконні акти не тільки не повинні йому суперечити, але й мають розвивати, деталізувати і конкретизувати його положення. Наприклад, в окремому розділі Закону було закріплено принципи обов’язковості екологічної експертизи у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, встановлено види, об’єкти та суб’єкти екологічної експертизи. На базі цих положень 9 лютого 1995 року був прийнятий Закон України «Про екологічну експертизу», який врегулював ці питання більш детально.
Цей Закон проголошує основними принципами експертизи – гласність, незалежність, об’єктивність, врахування громадської думки. Законом передбачено проведення державної і громадської екологічної експертизи. Остання здійснюється шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій. Для інформування населення та узгодження дій з іншими об’єднаннями громадян через масової інформації оголошується заява про проведення громадської екологічної експертизи, яка містить склад експертної комісії, об’єкт екологічної експертизи і термін її проведення.
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», затверджений 24 лютого 1994 року, містить спеціальний розділ про права та обов’язки громадян, серед яких є права на:
безпечні для життя і здоров’я продукти харчування, питну воду та навколишнє природне середовище;
участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів, програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;
на участь у громадській експертизі, на достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я населення, а також можливі фактори ризику для здоров’я та їх ступінь;
на відшкодування збитків, заподіяних здоров’ю в наслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства.
Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», затверджений 8 лютого 1995 року, основними принципами державної політики у сфері використання ядерної енергії та радіаційного захисту вважає:
пріоритет захисту людини та навколишнього природного середовища від впливу іонізуючого випромінювання;
гарантування безпеки під час використання ядерної енергії;
відкритість і доступність інформації, пов’язаної з використанням ядерної енергії;
участь громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики у сфері використання ядерної енергії;
забезпечення відшкодування радіаційного впливу;
відповідальність за порушення правового режиму безпеки при використанні ядерної енергії;
створення правового та фінансового механізму відповідальності експлуатуючої організації та ліцензіата перед громадянами за заподіяну ядерну шкоду та інші.
Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами», затверджений 30 червня 1995 року серед основних принципів державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами називає пріоритет захисту життя та здоров’я персоналу і населення, навколишнього природного середовища від впливу радіоактивних відходів, прийняття рішень щодо розміщення нових сховищ радіоактивних відходів з участю громадян, їх об’єднань, а також органів місцевої влади та самоврядування (стаття 3). Порядок розміщення, проектування, будівництва та введення