Проблеми та перспективи правового регулювання організації та здійснення екологічного аудиту в Україні

Правовий інститут екологічного аудиту почав розвиватися в Україні з 24 червня 2004 р., коли було прийнято Закон України про екологічний аудит. До того моменту навіть сам термін „екологічний аудит” в законодавстві України не вживався, хоча, як це не парадоксально, діяльність з екоаудиту вже здійснювалась. А її правовою основою до прийняття Закону були адаптовані в Україні міжнародні стандарти ISO (цим міжнародним стандартам було надано правового оформлення в якості ДСТУ): спершу – ДСТУ ISO 14010-97 „Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Загальні принципи”, на зміну яким прийшов єдиний стандарт ДСТУ ISO – 19011:2003 „Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю і (або) екологічного управління”.

Закон України „Про екологічний аудит” докорінним чином змінив відношення до відповідного виду діяльності. Ці зміни стосувались, по-перше, підвищення правового статусу еколого-аудиторської діяльності та введення його в правове поле України. Відповідні положення стосовно цього виду діяльності були внесені в базовий Закон „Про охорону навколишнього природного середовища” (1991), законодавство про приватизацію, в першу чергу, Закони „Про приватизацію державного майна” (1992), „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (1992). А послуги з проведення екологічного аудиту об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, було віднесено до Переліку послуг, визначених як специфічні, закупівля яких пов'язана з приватизацією державного майна (Додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 6.05. 2001 р. № 422).

По-друге, була започаткована єдина для всієї держави система сертифікації екологічних аудиторів і створено єдиний реєстр екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту. Відповідні функції щодо сертифікації та ведення реєстру, так само, як і щодо методичного забезпечення еколого-аудиторської діяльності, було покладено на спеціально уповноважений орган в галузі охорони навколишнього природного середовища – Мінприроди України, що безумовно сприяло організаційній впорядкованості даного виду діяльності. Закон вперше встановив єдині вимоги до суб’єктів екологічного аудиту, якими виступають замовники; виконавці екологічного аудиту, а в певних випадках, передбачених законом - ще й керівники чи власники об'єктів екологічного аудиту.

По-третє, новацією вітчизняної правової системи стало запровадження так званого обов’язкового екологічного аудиту (поряд з традиційною формою добровільного екологічного аудиту). якому повинні піддаватись об’єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку, на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів чи видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, (відповідно до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України), у передбачених законом випадках.

В цілому, прийняттям Закону „Про екологічний аудит” відкрито нову сторінку забезпечення екологічної безпеки в Україні. Еколого-аудиторська діяльність покликана поставити заслін нехтуванню екологічними вимогами в процесі приватизації, передачі в довгострокову оренду чи концесію об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. В певних випадках здійснення екологічного аудиту, врахування екологічного стану об’єкту, що передається або придбається в державну чи комунальну власність, може відіграти вирішальну роль при формуванні його ціни. Застосування нового законодавства про екологічний аудит сприятиме пожвавленню діяльності щодо створення та впровадження систем екологічного менеджменту в різних галузях економіки України, надасть більшої наукової обґрунтованості екологічному страхуванню небезпечних для навколишнього середовища видів діяльності та об’єктів.

Разом з цим, перший досвід застосування законодавства про екологічний аудит (а перші п’ять екологічних аудиторів отримали сертифікати лише в травні 2005 р.) виявив і деякі прогалини, суперечності та слабкі місця відповідного законодавства, а також ті сфери, які потребують розвитку з точки зору більш послідовного впровадження норм Закону „Про екологічний аудит” (далі – Закон). Все це призвело до необхідності поглибленого погляду на проблему правового регулювання інституту екологічного аудиту в Україні з метою його вдосконалення. Відповідне вдосконалення повинне привести у відповідність законодавство про екологічний аудит з потребами соціальної практики, а також запровадити спеціальні правові механізми здійснення екологічного аудиту в законодавство України, яке регулює сфери діяльності, в яких здійснення екологічного аудиту небезпечних об’єктів є обов’язковим. Такими сферами, згідно з вимогами чинної редакції Закону України про екологічний аудит, зокрема, є: передача або придбання в державну чи комунальну власність; банкрутство, приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності; передача в довгострокову оренду об’єктів державної або комунальної власності, створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств; екологічне страхування об'єктів; завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону. Водночас перший досвід реалізації Закону України про екологічний аудит виявив деякі прогалини в сферах застосування екологічного аудиту, які мають бути усунуті шляхом відповідних доповнень до законодавства.

Найбільш суттєві зміни до відповідного Закону нам вбачаються в наступному:

а) Зміст поняття „екологічного аудиту”

Визначення поняття „екологічного аудиту”, що дається статтею 1 чинної редакції Закону, акцентує увагу лише на змістовній, „технологічній” характеристиці відповідного поняття. Водночас „документально оформленим системним незалежним процесом оцінювання об'єкта” можна з однаковим успіхом визнати і екологічний контроль (інспектування), і екологічну експертизу. Невипадково, нерозуміння відмежувальних ознак, відмінностей екоаудиту від суміжних сфер діяльності на сьогодні присутнє на всіх рівнях. Щоб цього уникнути вважаємо за доцільне внести уточнення до статті 1 Закону, визначивши екологічний аудит в першу чергу як вид професійної підприємницької діяльності, а вже потім розкрити її змістовне наповнення. Тим самим ми поставимо водорозділ між цим видом діяльності (навіть в його обов’язковій