Реферат - Проблеми та перспективи правового регулювання організації та здійснення екологічного аудиту в Україні
11

після чого скласти кваліфікаційний іспит на право отримання сертифікату.  

Стаття 14 Закону містить обмеження та заборони для здійснення екологічного аудиту. При цьому частина 3 цієї статті містить заборони на набуття відповідного статусу виконавця екологічного аудиту (тобто включення до Реєстру). Такий статус не може бути наданий органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, а також особам, яким законом заборонено займатися підприємницькою діяльністю (наприклад, державним службовцям). А частина 4 цієї ж статті встановлює заборони на здійснення екоаудиту конкретного об’єкту особами, що вже мають статус екологічного аудитора. Так, забороняється здійснювати екологічний аудит господарських об'єктів екологічним аудиторам, якщо вони мають акції цих об'єктів або у іншій формі мають безпосереднє відношення до них (виділено мною – Н.М.). Закон не дає вичерпного переліку випадків, коли можна констатувати наявність безпосереднього відношення особи до об’єкту екологічного аудиту. Це питання повинно вирішуватись в кожному випадку з метою уникнення ситуації особистої заінтересованості екологічного аудитора в результатах екологічного аудиту конкретного об'єкта. А за наявності такої заінтересованості стаття 16 Закону зобов’язує екоаудитора заявляти самовідвід. Екологічний аудитор не повинен знаходитись ні в трудових, ні в цивільно-правових відносинах з юридичною особою, що є об’єктом екологічного аудиту. Саме тому здійснювати еколого-аудиторську діяльність аудиторам рекомендується або через юридичну особу, внесену до Реєстру, або особисто, шляхом оформлення статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

Потребують певного уточнення норми Закону стосовно вимог до юридичних осіб, яким надається право здійснювати екологічний аудит.

Частина друга статті 14 Закону надає таке право юридичній особі за двох умов: по-перше, якщо її статутом передбачений цей вид діяльності і, по-друге, якщо в її штаті є хоча б один екологічний аудитор. Якщо перша з вказаних вимог не викликає проблем в правореалізації, то застосування на практиці другої умови поставило кілька запитань, пов’язаних з характером відносин екологічних аудиторів з певною юридичною особою. Що означає „перебування екологічного аудитора в штаті”? Чи повинна організація, яка претендує до включення до Реєстру, бути основним місцем роботи екологічного аудитора? Чи, навпаки, екологічний аудитор може працювати в юридичній особі за сумісництвом? Якщо так, то лише в одній або в кількох? Чи може аудитор виконувати відповідну діяльність за цивільно-правовим договором підряду? Чи достатньо того, щоб фізична особа, яка має сертифікат екологічного аудитора, була пов’язана трудовими відносинами з юридичною особою, чи її посада в організації обов’язково має носити назву „екологічний аудитор”? Ці та інші питання, які постійно виникають на практиці, повинні стати предметом роз’яснень з боку Мінприроди України, яка в розвиток положень Закону могла б видати відповідний наказ. Вважаємо, що основним моментом, який повинен бути витриманий, є пов’язаність екологічного аудитора з певною юридичною особою трудовими, а не цивільно-правовими відносинами. Водночас серед осіб, що перебувають в штаті, мають враховуватися й сумісники. Для протидії необґрунтованому розширенню кола юридичних осіб, що можуть здійснювати еколого-аудиторську діяльність, слід обмежити екологічних аудиторів правом виступати від імені (знаходитись в штаті) лише однієї юридичної особи.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону замовниками екологічного аудиту можуть бути заінтересовані центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші юридичні, а також фізичні особи, тобто будь-які заінтересовані суб’єкти. При цьому цілком можливою є ситуація, коли паралельно або послідовно замовляється кілька екологічних аудитів того самого об’єкта, зокрема, продавцем і покупцем – при здійсненні купівлі-продажу. Не виключеною є й можливість замовлення стосовно одного об’єкту кількох екологічних аудитів одним замовником. При цьому якщо екологічний аудит здійснюється на замовлення власника об’єкта чи органа, уповноваженого на управління ним, то такий екоаудит Закон називає внутрішнім (стаття 13). Якщо ж замовником виступає інший, ніж власник, заінтересований суб’єкт, то екологічний аудит вважається зовнішнім і потребує згоди керівника чи власника об'єкта екологічного аудиту, тобто з’являється третій суб’єкт екоаудиту. Слід, однак, підкреслити, що вимога щодо узгодження з керівником (власником) об’єкту проведення екологічного аудиту, відповідно до статті 12 Закону, стосується лише добровільного екологічного аудиту. Здійснення ж обов’язкового екологічного аудиту, замовником якого виступають заінтересовані органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, виходячи з логіки цієї статті, ні з ким не потрібно узгоджувати. Водночас частина 3 статті 2 і частина 3 статті 19 Закону, навпаки, зобов’язує укладати договір на проведення обов’язкового екологічного аудиту, замовником якого є заінтересований орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, лише після письмового погодження з керівником або власником об'єкта екологічного аудиту. Цілком вірогідною є ситуація, коли керівник (власник) не погоджує договір, а які правові наслідки при цьому наступають і які мають бути подальші дії замовника, Закон відповіді не дає. Ця законодавча неузгодженість в рамках одного Закону повинна бути усунена. Погоджуючись з обґрунтованістю залучення третьої сторони – керівника (власника) об’єкту до вирішення питання проведення добровільного зовнішнього екологічного аудиту, вважаємо недоцільним погодження з такою третьою стороною питання проведення обов’язкового екологічного аудиту, у випадку якого, на наш погляд, достатньо доведення до відома цієї сторони рішення про проведення екоаудиту.

Досвід першого року функціонування інституту екологічного аудиту в Україні виявив ще одну цікаву тенденцію. Обов’язковий екологічний аудит в чистому вигляді в державі до цього часу практично не здійснюється (єдиний відомий випадок обов’язкового екоаудиту пов’язаний з приватизацією „Криворіжсталі”. Стосовно ж інших об’єктів, які за законом підлягають обов’язковому екологічному аудиту, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування виступають не замовниками, а лише

---

Сторінки: 1 2 3 4 5