Реферат - Проблеми та перспективи правового регулювання організації та здійснення екологічного аудиту в Україні
11

ініціаторами проведення „добровільно примусового” екологічного аудиту, покладаючи обов’язок його здійснення на керівників (власників) відповідних об’єктів. Така ситуація значною мірою пов’язана з тим, що згідно зі статтею 24 Закону фінансування проведення екологічного аудиту забезпечується його замовником. Однак ні в Державному бюджеті України, ні у місцевих бюджетах до цього часу не передбачалися кошти на здійснення екологічного аудиту. Прогнозуючи подібну ситуацію, Закон вмістив в ст. 24 м’яку і неоднозначну формулу: фінансування обов'язкового екологічного аудиту може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України або місцевих бюджетів (виділено мною –Н.М.). Чи означає це, що таке фінансування може здійснюватись і в інший спосіб? Якщо так, то в який? І чи можна вважати, що перекладаючи здійснення екологічного аудиту на плечі керівників (власників) об’єктів, держава чи територіальні громади залишаються замовниками цього аудиту, не змінюючи при цьому правової природи обов’язкового екоаудиту? На всі ці питання чинна редакція Закону відповідей не дає. Водночас зрозуміло, що екологічний аудит об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, що згідно з Законом підлягають обов’язковому екологічному аудиту, на сьогодні, якщо і здійснюється, то в формі добровільного екологічного аудиту, тобто офіційним замовником його, як правило, виступають керівники або власники об’єктів, які й укладають договір з виконавцем екоаудиту, маючи право їх вільного вибору (ст.15 Закону), саме вони й фінансують проведення екоаудиту. А звідси і їх бажання впливати на висновок такого аудиту.

В регулювання цього питання слід внести правову упорядкованість. Це може бути, зокрема, здійснено шляхом надання права фінансування обов’язкового екологічного аудиту керівникам (власникам) об’єктів, іншим заінтересованим особам (залежно від характеру об’єкту екоаудиту), з одночасним посиленням в законі гарантій незалежності екологічних аудиторів. При цьому органи державної влади або місцевого самоврядування, будучи ініціаторами проведення екоаудиту, не повинні втрачати статусу його суб’єктів. Саме за ними варто залишити формулювання завдань на проведення екоаудиту та його критеріїв, саме їм в обов’язковому порядку має надсилатися звіт та висновок екологічного аудиту, який ними може бути використаний на власний розсуд.

в) Об’єкти та сфери проведення екологічного аудиту

Стаття 2 чинної редакції Закону визначає в якості можливих об’єктів екоаудиту „підприємства, установи та організації, їх філії та представництва чи об'єднання, окремі виробництва, інші господарські об'єкти; системи управління навколишнім природним середовищем; інші об'єкти, передбачені законом». Це означає, що будь-який з цих об’єктів може підлягати екологічному аудиту, якщо такий буде замовлений як внутрішній, або якщо його проініціює третя сторона (як зовнішній).

Водночас стаття 12 Закону вказує на сфери і обставини, за яких певні об’єкти піддаються екоаудиту в обов’язковому порядку. Це може стосуватись виключно об’єктів, які законодавство України визнає екологічно небезпечними, тобто таких, які включені до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. При цьому перший досвід реалізації Закону дає підстави для висновку про те, що сфери застосування обов’язкового екологічного аудиту не є вичерпними, за межами обов’язкового екоаудиту залишилось ще чимало сфер, де проведення такої діяльності є доцільним і необхідним. Вважаємо, зокрема, що не варто обмежувати обов’язковий екоаудит лише об’єктами підвищеної екологічної небезпеки. Це повинні бути також інші об’єкти, обов’язковий екоаудит на яких призначається, зокрема, за приписами уповноважених органів виконавчої влади при виникненні спірних ситуацій в процесі контрольно-наглядової діяльності чи в інших випадках необхідності отримання незалежної експертної оцінки; за ініціативою органів ліцензування або сертифікації при ліцензуванні чи сертифікації видів діяльності в сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; при обгрунтуванні інвестиційних проектів і програм, якщо це передбачено умовами інвестування; в інших випадках, передбачених законом.

Вважаємо за доцільне також призначати обов’язковий екоаудит щодо виявлених завершених будівництвом об’єктів, що в порушення законодавства не пройшли обов’язкової екологічної експертизи. Резервною сферою відповідного екоаудиту є також аудит територій, які приватизуються, передаються в постійне користування чи довгострокову оренду, особливо якщо йдеться про землі водного фонду та лісогосподарського призначення.

Ведучи мову про розширення сфери проведення обов’язкового екологічного аудиту, слід зауважити, що і в тих сферах, які й сьогодні визнані статтею 12 Закону, екоаудит до цього часу здійснюється епізодично, без належної системи та організації. Значний тягар відповідальності за таке становище слід покласти на недоопрацьованість законодавства, що регламентує відносини саме в цих сферах, і до якого відповідні зміни внесені не були. Єдиний позитивний виняток – законодавство про приватизацію. Наразі на порядку денному – внесення змін до Законів України „"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від 30.06.99 з наступними змінами); Про концесії (від 16.07. 1999 з наступними змінами), Про оренду державного та комунального майна (в редакції від 23.12.1997 з наступними змінами);        Про страхування (від 07.03. 1996 з наступними змінами); Про угоди про розподіл продукції (14.09.1999), в Цивільний кодекс України; Господарський кодекс України та деякі інші законодавчі акти.

 

г) Організаційно-методичне забезпечення еколого-аудиторської діяльності

Закон про екологічний аудит покладає функції щодо організації та методичного забезпечення екологічного аудиту на спеціально уповноважений орган в галузі охорони навколишнього природного середовища. Досвід реалізації Закону, однак, виявив доцільність створення додаткової структури, на яку могли б бути, зокрема, покладені функції сертифікації екологічних аудиторів; ведення Реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту; розгляд спорів, що виникають в зв’язку з реалізацією цього Закону; розроблення методичного забезпечення еколого-експертної діяльності та

---

Сторінки: 1 2 3 4 5