Наукова робота

На четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС (ЧАЕС) у ніч 26 квітня 1986 р. сталася аварія, яка за масштабами викидів радіоактивних речовин у довкілля не має аналогів у світі. Цю аварію цілком обґрунтовано називають катастрофою. ЧАЕС розташована на півночі Київської області в 90 км від столиці, близько від кордону з Білорусією.

Радіоактивна аварія стала наслідком недосконалої конструкції ядерного реактора та істотних відхилень у режимі його експлуатації. В результаті різкого зростання щільності нейтронного потоку, а відповідно й енерговиділення та підвищення температури були спричинені потужні вибухи, що вщент зруйнували реактор. Унаслідок розгерметизації реактора почалося виділення радіоактивних речовин у природне середовище. Над енергоблоком утворився струмінь середньою висотою від 1,5 до 5 км, що підіймав продукти поділу урану й інших техногенних радіоізотопів.

Із радіоактивного струменя з різних висот вітром відокремлювалися значні маси радіоізотопів, які у вигляді численних радіоактивних хмар розносилися в різних напрямках і випадали на земну поверхню під час дощів. В цей час у реакторі тривала ланцюгова реакція і протягом ще 40 діб в атмосферу виривався небезпечний струмінь, аж до моменту, поки жерло не було остаточно засипано відкладами.

Відразу після вибуху реактора радіонукліди були викинуті на максимальну висоту до 10 км, і саме ці високі радіоактивні хмари забруднили території Південної Європи, а потім і країни Африки, Північної та Південної Америки, Океанії й Азії.

Після аварії на ЧАЕС сумарна радіоактивність забруднення цезієм і стронцієм становила 500 млн. Кі.

В атмосферу під час Чорнобильської катастрофи було викинуто до 100% радіоактивних благородних газів, 20 – 25% ізотопів йоду, 12 – 30% – цезію і 3 – 4% інших важких радіонуклідів від їхнього вмісту в реакторі. В перші години після аварії найбільше вплив на довкілля мали радіонукліди – йоду-131 (131J ), йоду-133 (133J), а також телуру-132 (132Te), барію-140 (140Ba), лантану-140 (140La) і нептунію-239 (239Np).Через декілька місяців після аварії рівень забруднення визначали радіонукліди стронцію-89 (89Sr) і цирконію-95 (95Zr), а два роки по тому – рутенію-106 (106Ru), цезію-134 (134Cs) і цезію-137 (137Cs). Сьогодні це забруднення формують 90 Sr і 137Cs, а також радіоізотопи плутонію і америцію.

Склад аварійного викиду дещо відрізняється від складу продуктів ядерного вибуху. Викид радіонуклідів після Чорнобильської катастрофи відбувався не в один момент, як при ядерному вибуху, а тривав до моменту повної герметизації зруйнованого реактора, яка й тепер відсутня.

Часті зміни метеорологічних умов під час викидів із реактора ЧАЕС зумовили складну, плямисту картину радіоактивного забруднення великих за площею територій не лише в Україні, Білорусії й Росії, а й у багатьох країнах Європи.

Рух хмар, з яких радіонукліди у складі опадів потрапили на земну поверхню, спричинив формування радіоактивних слідів.

Уже в перші діб після аварії на ЧАЕС концентрація радіонуклідів в атмосферному повітрі виросла у сотні разів порівняно з фоновим доаварійним рівнем. На територіях забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи, опромінення у підвищених дозах зазнали не тільки люди, а й без винятку всі компоненти природного середовища. Із понад фоновим опроміненням довкілля, яке за характером накопичення є хронічним і латентним, пов’язані певні, вже реалізовані радіоекологічні ефекти. При цьому є всі підстави вважати, що у майбутньому виявлятимуться ще негатив ніші наслідки цього опромінення.

Шкода, яку заподіяла Чорнобильська катастрофа, величезна і має низку екологічних аспектів:

по-перше – радіоактивне забруднення складових частин екосистеми: літологічної основи, гідро- і атмосфери, ґрунтового і рослинного покривів;

по-друге – вплив на здоров’я живих організмів і, найголовніше, людини;

по-третє – вилучення з народногосподарського використання значних територій і природних ресурсів.

Чорнобильська катастрофа породила нескінченну кількість екологічних проблем, для вирішення яких потрібно десятки, якщо не сотні років. Головна з них - визначення подальшої долі старого, напівзруйнованого об’єкта „Укриття” над рештками ядерного реактора і побудова зверху додаткового, надійнішого „саркофага”, що дасть змогу уникнути нового екологічного лиха. Якщо саркофаг зруйнується або розпочнеться нова хвиля ядерної ланцюгової реакції, то радіоактивна хмара накриє пів Європи. Іншою екологічною проблемою, яка потребує дієвої багаторічної програми її розв’язання є перетворення зони відчуження на екологічно безпечну територію.