Беручи до уваги всі аспекти порушеної проблеми, можна констатувати, що сьогодні існують два шляхи науково обґрунтованого, відносно безпечного використання радіаційно уражених земель. Перший — це комплексні заходи з їх реабілітації, здатні зменшити нагромадження радіонуклідів у системі ландшафтів. Другий — пошук і використання технологій сільськогосподарського виробництва, за яких можна отримувати продукцію, що не містить радіонуклідів і, отже, не становить загрози для здоров'я людини.

Як показали дослідження, до сучасних реабілітаційних технологій належить внесення меліорантів-сорбентів з великою ємністю катіонного обміну (цеоліти, вермикуліти, клиноптилоліти, мінерали групи гідрослюд, монтморилоніт та ін.), а також хімічних меліорантів (вапно, доломітове борошно тощо), здатних змінювати ґрунтово-хімічні умови [20, 21, 27]. Вони сприяють зв'язуванню радіонуклідів у твердій фазі з ґрунтом за певним механізмом (іонообмінна сорбція, «фіксування», співосадження з гідроксидами і/або карбонатами макроелементів і т. д.), зниженню концентрації радіонуклідів у ґрунтовому розчині та певному обмеженню їх надходження у рослини.

Високою ефективністю характеризуються також традиційні агрохімічні методи — внесення мінеральних фосфорних, калійних та органічних добрив і мікродобрив, які сприяють зменшенню коефіцієнтів переходу радіонуклідів у рослинну біомасу [28, 29]. Переведення радіонуклідів з вільного стану у зв'язаний за допомогою внесених меліорантів, а також гальмування їх всмоктування добривами на тривалий час обмежує формування радіоактивної рослинної біомаси, що зменшує внутрішнє опромінення людини.

Отже, для раціонального використання радіаційно забруднених заселених земель доцільно віддавати перевагу технологіям, які гальмують рухливість нуклідів у ґрунті і тим самим сприяють зменшенню їх транспорту в трофічних ланцюгах, зокрема нагромадженню у рослинній біомасі.

Оскільки ефективність агрозаходів проявляється не відразу і з часом втрачається, бажано через кожні три-чотири роки повторювати контрзаходи. При цьому слід чітко розуміти, що жоден із заходів сам по собі, а також різні їх комбінації не здатні повністю блокувати надходження радіонуклідів у рослини.

Якщо ж говорити про контрзаходи, які сприяють очищенню забруднених земель від нуклідів, то вони дорожчі і потребують створення відповідної інфраструктури. Крім того, вдаючись до них, доведеться розв'язувати досить складну проблему ефективного і тривалого захоронення отриманих радіоактивних матеріалів, щоб не допустити потрапляння нуклідів у навколишнє середовище. Сьогодні такі контрзаходи можна застосовувати лише у крайніх випадках.

Для ефективного використання радіаційно забруднених земель, на яких живуть і господарюють люди, слід передусім завершити інвентаризацію земель і чітко визначити обсяги територій, потрібних для проживання населення. Проаналізувавши перспективи їх економічно виправданої експлуатації з метою отримання кормових і харчових продуктів, можна звести до необхідного мінімуму площі, на яких мають застосовуватися контрзаходи у повному обсязі, і тим самим зменшити витрати. Доцільно надати таким радіаційно забрудненим територіям України статус спеціалізованих вільних економічних зон з відповідним матеріально-технічним і правовим забезпеченням.

Для проведення тут контрзаходів у повному обсязі необхідно, щоб місцеві органи державного управління (або їх спеціалізовані підрозділи) розробили для кожного населеного пункту відповідні проекти, спираючись на аналіз радіаційного стану за попередні роки [30]. Йдеться про окультурення природних лук та пасовищ; внесення оптимальних доз калійних і фосфорних добрив, а також мікроелементів; створення системи живлення рослин для конкретних територій; позакореневе підживлення блокаторами атрагувальної здатності; використання сортів з низькими значеннями параметра виносу радіонуклідів; застосування сівозміни, за якої мінімізується як винос радіонуклідів рослинами, так і дози зовнішнього опромінення для працюючих у полі.

Такі заходи допоможуть зменшити дозові навантаження і деякою мірою розв'язати проблему робочих місць [4—6, 13, 28, 31, 32]. Слід враховувати, що все це пов'язано з певними втручаннями у традиційну діяльність людей і тому обов'язково має здійснюватися за науково обґрунтованими рекомендаціями [6].

Розробляючи такі проекти, треба передбачити опрацювання і вдосконалення методик моніторингу і рекультивації радіаційно забруднених земель, щоб забезпечити безперервне стеження за надходженням радіонуклідів у кормові й польові культури і мати можливість своєчасно вдаватись до заходів, необхідних для блокування небажаного зростання радіоактивності рослинної біомаси [33]. При цьому важливим завданням є оприлюднення одержаних результатів у вигляді відповідних картографічних матеріалів, постійне інформування населення, яке проживає на забруднених радіонуклідами територіях, про стан ґрунтів, рослин, продуктів харчування.

Втім, сьогодні ще немає новітніх інформаційних технологій, у тому числі геоінформаційних систем, за допомогою яких мають визначатися території, де потрібні ті чи інші комплексні контрзаходи. Необхідно також розробити системи, які, базуючись на моделях поведінки радіонуклідів у агроекосистемах з різними ґрунтами, забезпечуватимуть чітке управління контрзаходами з урахуванням усієї різноманітності ґрунтового покриву.

У справі успішного ведення сільського господарства країни надзвичайно важлива роль належить людському фактору. Тому запорукою ефективного використання інформаційних систем, створюваних для АПК, є формування відповідної свідомості у галузевих фахівців — користувачів інформації. Інакше можуть бути зведені нанівець усі зусилля держави з інформатизації агросфери.

В окремих випадках (особливо коли йдеться про «плями» дуже сильного забруднення) доцільно використовувати й інші контрзаходи, зокрема технічні засоби, які зрізають поверхневий шар землі завтовшки 5 см, і висівання багаторічних трав з одночасним внесенням мінеральних добрив тощо. Щоправда, при цьому знову виникає проблема поховання зрізаної радіоактивної дернини або біомаси [34].

Ще до Чорнобильської катастрофи використання більшості нині забруднених нуклідами земель було нерентабельним через природно-кліматичні умови та їх низьку продуктивність. А, як відомо, землі, які не обробляються, швидко стають джерелом різних негативних чинників (засмічення бур'янами, ерозія ґрунтів, неконтрольоване розмноження шкідників сільгоспкультур, поширення різних хвороб тощо) [35]. Нині проблема таких територій набуває гостроти у масштабах усієї країни. Становище погіршується тим, що радіаційно забруднені землі на додачу до вказаних чинників стають ще й джерелом поширення радіонуклідів. Дані