Усе це доводить, що радіаційно забруднені землі, які не використовуються для господарських потреб, не можна залишати зовсім без догляду. Вони теж потребують певних реабілітаційних заходів, а отже, і відповідних витрат, щоправда, набагато менших, ніж сільськогосподарські угіддя. Найраціональніше тут здійснювати заліснення, зачагарення, задерніння, створювати слабостічні заболочені ділянки тощо. Найпридатнішим у цьому випадку (з урахуванням сучасних економічних умов) є заліснення таких територій деревними швидкоростучими породами та задерніння [36]. Для цього вже розроблені ефективні технології, які передбачають використання новітніх агрохімікатів та інших композицій і забезпечують високу приживлюваність саджанців і пришвидшений їх розвиток [37]. Запропоновані контрзаходи сприяють консервації нуклідів у деревині і листі, гальмують їх надходження до трофічних ланцюгів та істотно зменшують перенесення нуклідів на інші території країни.

У кращі часи на цих землях можна буде отримувати сировину для паперово-целюлозної промисловості (зокрема налагодити виробництво технічної продукції), поновити технічне льонарство, організувати виробництво технічної олії (на основі ріпаку та інших олійних культур) тощо.

Реалізація такої можливості сприятиме також розв'язанню проблеми робочих місць. А тому доцільно заздалегідь розробити відповідні техніко-економічні заходи з урахуванням специфіки цих територій і необхідності належного захисту працюючих.

А що ж робити з абсолютно непридатними (у найближчі сто і більше років) для сільськогосподарського використання і проживання населення землями, які увійшли до Зони відчуження? Нагадаємо, що створення цієї зони було виправданим не тільки у зв'язку з потребою евакуації населення з найбільш забрудненої території, а й через необхідність мінімізувати наслідки катастрофи. На думку вчених [8, 38], тут слід підтримувати розвиток автореабілітаційних процесів, що забезпечують зв'язування, депонування або локальний автономний кругообіг радіонуклідів. Проте покладатися лише на них недоцільно, оскільки процес розпаду довгоживучих ізотопів, наприклад плутонію, настільки повільний, що концентрація цього елемента істотно не зміниться за тисячоліття. І тому радіонукліди плутонію визначатимуть практично довічну межу непридатної для заселення частини Зони [40].

Слід враховувати й те, що для окремих представників флори і фауни таких територій (гриби, риба тощо) характерні процеси продовження вибіркового накопичення радіонуклідів до рівня радіоактивних відходів [25]. Пригнічення й загибель біоти в Зоні може спричиняти істотний перерозподіл запасів радіонуклідів, а отже, і втрату контролю над ними. Тому для екологічної оцінки та прогнозу стану біоти за високих дозових навантажень потрібно розробити детальну карту радіоємності біотичних компонентів екосистем [39].

Таким чином, землі Зони теж необхідно утримувати, оскільки повне припинення господарської діяльності тут не сприятиме природному поверненню забруднених екосистем до початкового стану. Водночас може з'явитися додаткова небезпека винесення радіонуклідів за межі Зони. Якщо цю територію залишити напризволяще, то неминуче виникатимуть лісові пожежі, паводки, епідеміологічні спалахи захворювань рослин і тварин, які становитимуть небезпеку для населених територій і потребуватимуть активного втручання людини.

З огляду на це слід забезпечити такий режим у Зоні відчуження, за якого виключатимуться міграція радіонуклідів за її межі, а також згадані небезпечні ситуації.

Тому, вдаючись до заходів, спрямованих на повернення до нормального природокористування земель, забруднених радіонуклідами, потрібно водночас вирішувати й питання режиму екосистем Зони відчуження, яке викликає величезну стурбованість не тільки української громадськості, а й міжнародної спільноти [4].

Оцінка бар'єрної ролі Зони, її надійності, природних відновлювальних процесів і обґрунтування можливих додаткових контрзаходів, а також їх реалізація мають стати важливим комплексним завданням національних і міжнародних наукових досліджень та прикладних програм.

Доводиться визнати, що сьогодні наукові проблеми використання забруднених земель далекі від свого розв'язання. Цей висновок був зроблений і Міжнародною конференцією «П'ятнадцять років Чорнобильської катастрофи. Досвід подолання» (Київ, квітень 2001 р.). Вона визнала за необхідне продовжити роботи з оцінки наслідків аварії для здійснення адекватної політики щодо радіоактивно забруднених територій і проведення комплексу заходів з економічної, соціальної і психологічної реабілітації населення, а також його інформаційного забезпечення [41]. Доречно створити Міжнародну чорнобильську наукову раду, яка б стала експертним органом з визначення пріоритетності досліджень, спрямованих на розв'язання пост-чорнобильських проблем [4].

Надалі потрібне поглиблене вивчення основних факторів радіаційної небезпеки, механізмів біологічної дії іонізуючої радіації (особливо тривалої дії малих доз опромінення) на організм людини і тварин, а також розробка короткострокових і довгострокових прогнозів радіаційного стану. Крім того, слід окреслити перспективи повернення до сільськогосподарського обігу вилучених з ужитку територій, досліджувати закономірності біогеохімічних перетворень нуклідів у ґрунтах, розробляти моделі їх поведінки, вдосконалювати системи радіологічного моніторингу навколишнього середовища та агросфери. На часі — розробка спеціальних систем землеробства, які поліпшуватимуть радіаційний стан і запобігатимуть міграції нуклідів за межі забрудненої території [15].

Необхідно започаткувати роботи зі створення для забруднених територій принципово нових сортів сільськогосподарських культур з високими значеннями коефіцієнтів дискримінації радіонуклідів і мінімальною здатністю поглинати їх з ґрунту. Якомога швидше мають бути завершені картування уражених територій з метою чіткого визначення площ, необхідних для проживання населення, а також розробка нормативно-правових документів з комплексної реабі літації і використання вилучених територій. Сьогодні завдяки співпраці науковців і галузевих фахівців досягнуто спільного розу міння існуючої ситуації. Отже, створені передумови для цілеспрямованого формування єдиної державної політики щодо раціонального використання й утримання всіх радіаційно уражених земель.

Реалізація цих заходів дасть змогу забезпечити відносно безпечне проживання населення на забруднених територіях та уможливить ефективне використання бюджетних коштів, призначених для їх реабілітації. Уже можна окреслити перспективи поступового відновлення агропромислового комплексу на різних за радіологічними умовами територіях з урахуванням доцільності ведення на них