тобто в абсолютно однакових умовах середовища, вважаються такими, що належать до різних його видів, один — у побутовому, другий — у виробничому Наприклад, покупець і продавець магазину, пасажир та кондуктор тролейбуса, працівник, що виконує ремонтні роботи на вулиці, і пере-хожий, що проходив або зупинився поруч.
У звичайних умовах проживання параметри побутового середовища регламентуються відповідними санітарно-гігієнічними нормативними до-кументами, які встановлюються державними або місцевими органами влади та охорони здоров'я. Ці параметри підтримуються спеціальними комунальними службами і самими людьми, які проживають у регіоні. Параметри виробничого середовища регламентуються державними нор-мативними актами з охорони праці та нормативними актами з охорони праці окремих підприємств і відповідальність за їхнє дотримання покла-дається на власників підприємств або уповноважених ними осіб.
Але під впливом тих чи інших факторів, передусім природного чи військового характеру, параметри життєвого середовища можуть вийти за межі встановлених норм і тоді може виникнути загроза не тільки здоров'ю, а й життю людей.
Як правило, ми не можемо назвати прикладів окремого існування кож-ного з названих вище компонентів життєвого середовища — природного, соціального або ж техногенного. Кожен з компонентів життєвого середовища людини взаємопов'язаний з іншими, і людина відчуває вже результат їх комплексної дії.
Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи різного роду колективи — спільноти. Це зумовлено біологічною взає-мозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему соці-альних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле — соці-альну спільноту і через неї у соціальну систему.
У сучасному суспільстві кожна людина належить до безлічі різних соціальних інститутів, тобто форм закріплення і способів здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. Людина є членом сім'ї, навчається в школі, пра-цює на виробництві, користується громадським транспортом тощо. Кожного разу вона є членом окремої соціальної спільноти.
Соціальна спільнота — форма соціальної взаємодії; реально існую-ча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності.
Здавна такі соціальні спільноти, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпе-чували людям засоби до існування, репродукцію* людини, спільну про-тидію силам природи, іншим племенам тощо. Все це допомогло люд-ству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, роз-витку цивілізації.
Соціальні спільноти відзначаються великим різноманіттям видів, форм. За кількісним складом вони змінюються від союзу двох людей (діади) до таких, які налічують десятки і сотні мільйонів, а перед загрозою знищення життя на Землі найбільшою соціальною спільнотою можна розглядати все людство, яке налічує понад 6 млрд людей. Як правило - завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстко визначена і регламен-тована, наприклад, у різного роду виробничих структурах та в армії. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої регламентації.
Розглянемо приклад такої ієрархічної структури людських спільнот, виходячи з принципу місця проживання людини.
Вище було зазначено, що мінімальною спільнотою може розглядатися союз двох людей. Як правило, це сім'я. Але це також можуть бути два студенти, що прожи-вають разом у гуртожитку. Таку спільноту назвемо мікроколективом, що нале-жить до більшого колективу — мешканців будинку (гуртожитку). Умови прожи-вання в окремих будинках значною мірою визначаються якістю комунального обслу-говування, яке здійснює житлово-квартирне управління чи інша аналогічна структу-ра того мікрорайону, в якому знаходиться будинок. Таким чином, мешканці мікро-району можуть розглядатися як члени одного великого колективу, який ми назвемо макроколектив. Мікрорайон є складовою частиною міста, а, отже, населення міста — це соціальна спільнота вищого ієрархічного рівня по відношенню до тих, що розг-лядалися раніше. Ще вищі ієрархічні спільноти — це населення області, країни, кон-тиненту і, нарешті, людство.
Так само ми можемо розглянути приклади інших ієрархічних структур, побудо-ваних за іншим принципом — виробничим, навчальним тощо. Наприклад, студент-ська група, колектив факультету, університету, студентство міста, країни. Мак-симальна кількість членів мікроколективу, як правило, 20—30 осіб, але може бути й більшою.
Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової мети. Ця мета може мислитися досить широко — від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної Кількості людей про-живати на спільній території (соціально-територіальна спільнота). Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними.
Будь-яка соціальна група може розглядатися як суб'єкт системи «лю-дина — життєве середовище» і визначати рівень цієї системи. Отже, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середовище» з однієї особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населе-ного пункту тощо.
Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільно-ти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища.
Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище скла-дається з природного — Землі та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.
Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спільноти, для якої розглядається система «людина — життєве середовище», а які є елемента-ми соціального середовища, що оточує цю спільноту.
Література
1. Безпека життєдіяльності людини. – К., 2002.