Фарман та його співробітники запропонували альтернативну хімічну теорію, що основана на дослідах М.Моліна, Масачусетського технологічного інституту, США та Ф. Шервуда Роуленда, Каліфорнійського університету, США, що були виконані в1970х роках.

В теорії припускалося, що за утворення озонової діри відповідають сполуки хлору, що надходять в атмосферу головним чином у складі антропогенного хлорфторвуглецю (ХФВ). Ці інертні сполуки, що використовуються як хладагенти для кондиціонерів та холодильників, як хімічні агенти для виробництва пенопластів, можуть зберігатися в атмосфері від 50 до 100 років.

За декілька десятків років вони досягають середини стратосфери, розташованої на висоті біля 30 км, або піднімаються вище. Там ультрафіолетове випромінювання розриває їх. Хлор ,що виділився з молекул ХФВ спочатку існує в вигляді вільного хлору або реагує з озоном, утворюючи закис хлору ClO. Обидві форми вступають в подальші реакції, утворюючи стійкі сполук - резервуари хлору. Вони складаються з різноманітних форм хлористоводневої кислоти HCl, що утворюється під час реакції вільного хлору з такими компонентами, як метан та нітрат хлору Cl ONO2, що виникає в реакції між ClO та двоокисом азоту NO2. Певний внесок в руйнацію озонового шару вносять також вулканічна діяльність та викиди стратосферної авіації.

Так у 1982 р. відбулося виверження вулкана Ель-Чічон у Мексиці. Виверження не було катастрофічним чи надзвичайно великим за масштабами, але дещо незвичайним: струмінь його викиду мав дуже велику швидкість і швидко досяг стратосфери. Особливість циркуляції повітря на цих висотах така, що хмара переноситься вітрами на схід, завершуючи приблизно за два тижні рух навколо Землі. Одночасно хмара розширюється і поступово розпорошується на всю територію планети. Дуже дрібненькі часточки можуть опускатися з таких висот донизу довго — протягом років.

Названий вулкан викинув чималу кількість хлору, крім звичних для вулканів пилу і вуглекислого газу. Хмара, що утворилася після його викиду, була помітною тривалий час у повітрі завдяки посиленому розсіюванню сонячного проміння. Тож з'являлися незвичайно гарні та інтенсивні кольори неба в час заходу Сонця та перед його появою із-за лінії горизонту.

З часом від зони екватора атмосферні домішки переносяться до полюсів, тому викиди хлору вулканом Ель-Чічон могли досягнути району Південного полюса. Співставлення розпорошення інших викидів різних вулканів свідчить, що з часом їхній вплив повинен зменшуватися. Враховуючи, то зниження вмісту озону над Антарктидою розпочалося задовго до виверження мексиканського вулкана, і особливо швидке поглиблення озонової діри припадає на період з 1985-1987рр.

Деякі вчені (Кандидат хімічних наук М. Подклетнов) свідчать про реальну загрозу озоновому шару від вулканів Камчатки.

Доктор технічних наук В.П.Бурдаков та кандидат технічних наук В.М.Філін в своїх працях дають багато цікавих та переконливих даних про дію викидів стратегічних ракет та шатлів, використовуючи порівняльну характеристику хімічного складу цих викидів

За їх свідченнями у викидах всіх літаків 0,1% оксидів азоту NО та NО2, що під дією УФ-випромінювання сонця майже не утримується в атмосфері. Потім молекули NО грають роль руйнівників озону за реакціями:

NO + O3 = NO2 + O2

NO2 + O3 = NO + 2 O2

NO2 = O = NO + O2

Кінцеву реакцію можна записати так:

О + О3 = 2 О2

Було підраховано, що до моменту свого зникнення кожна молекула оксиду азоту знищує в середньому 10 молекул озону.

Ще більш вражаючі данні вони наводять щодо американського корабля багаторазового використання ШАТЛ

Незважаючи на наведені цифри, все ж таки внесок вулканічної діяльності та викиди стратосферної авіації в руйнацію озонового шару незначний порівняно з таким як хлорфторвуглецевих сполук спільно з полярними стратосферними хмарами.

Дослідники передбачають, що кількість хлору в атмосферу досягне свого піка в першому десятиріччі наступного століття, тому, що хлорфторвуглецеві сполуки мають настільки великий час життя, що кількість хлору в атмосфері буде не тільки залишатися постійною (не дивлячись на численні міжнародні конференції, угоди тощо), а буде продовжувати рости до середини наступного сторіччя, а може й далі. Отож втрати озону найближчим часом будуть зростати в зоні антарктичної озонової діри. Можливе подвоєння цих втрат.

Реальних результатів боротьби за озоновий шар планети поки що ніхто не знає...

5. Забруднення атмосфери

Атмосферне повітря забруднюється різними газами, дрібними часточка-ми і рідкими речовинами, які негативно впливають на живі істоти, по-гіршуючи умови їх існування. Джерела його забруднення можуть бути природними і штучними (антропогенними): 

Рис.2. Штучні та природні джерела забруднення атмосфери

Природне забруднення атмосфери. У нормі природні джерела за-бруднення не спричинюють істотних змін повітря. Інтенсивне поши-рення певного природного джерела забруднення на певній території (викиди попелу і газів вулканами, лісові і степові пожежі) можуть ста-ти серйозною причиною забруднення атмосфери. Так, під час виверження вулкана Кракатау у 1883 р. маса попелу та пилу становила 150 млрд. т, і вони поширилися майже по всій земній кулі. Внаслідок виверження вулкана на Алясці в 1912 р. в атмосферу надійшло понад 20 млрд. т пилу, який тривалий час утримувався в повітрі. Такі катастрофічні яви-ща зумовлюють іноді утворення світлонепроникного екрана навколо Землі, а також зміну її теплового балансу. Проте природні забруднення атмосфери здебільшого не завдають великої шкоди людині, бо відбува-ються