На наведено графіки накопичення витрат споживача на потреби опалення і гарячого водопостачання (при площі квартири до 60 м. кв.) відповідно до перелічених вище альтернатив. З рисунка видно, що встановлення індивідуального опалення в квартирах багатоквартирних будинків не має перспектив окупності витрат споживача послуг протягом 7-10 років.

Так:

при поточних цінах на послуги теплопостачання та вартості встановлення індивідуальної системи 5000 грн. накопичені суми витрат на централізоване теплопостачання зрівняються з відповідними сумами при індивідуальному теплопостачанні приблизно через 104-105 місяців, тобто майже через 9 років;

при використанні відсотків з депозиту для покриття частини витрат на централізоване теплопостачання за умови подвоєння поточних цін на послуги централізованого теплопостачання це й же термін складає більше 7 років;

у випадку кон'юнктурного подорожчання індивідуальних систем до 7000 грн. (на 40%), термін їх окупності складатиме понад 10 років у порівнянні з використанням депозиту розміром ті ж 5000 грн.

Зауважимо, що при побудові рядів 2 і 3 рис. 6 не враховувалась можливість подорожчання газу, тобто, прийнято поточні ціни.

Поряд з позитивним ефектом від впровадження індивідуальних систем опалення, які дають скорочення споживання газу на одного споживача порівняно з централізованими системами, необхідно підкреслити можливі негативні аспекти та наслідки. (Заради справедливості відзначимо, що порівняння робляться з централізованими системами в їх сьогоднішньому жалюгідному стані. Разом з тим є неоднозначною перевага індивідуальних систем над централізованими з точки зору ККД.)

По-перше, це - значні терміни впровадження індивідуальних систем теплопостачання в квартирах багатоквартирних будинків.

Виходячи з наведених вище розрахнків (див. рис. 6), а також досвіду встановлення квартирних лічильників, можна з високою ймовірністю передбачати, що впровадження індивідуальних систем опалення розтягнеться не на один рік. Для порівняння - в Донецьку квартирні водоміри встановлюються вже більше 7 років (і це при ціні в 25-30 разів меншій ніж індивідуальні системи опалення, за терміну окупності від 0.5 до 2 років, абсолютній економії коштів на сім'ю до кількох десятків гривень на місяць).

По-друге, це - негативні економічні наслідки для діючих підприємств з теплопостачання. З першого витікає, що існуючі комунальні підприємства теплопостачання поступово протягом років втрачатимуть своїх клієнтів, що буде призводити до постійної втрати частини доходів. В той же час витрати на підтримання мереж, втрати теплоносія, інші складові собівартості, що не залежать від об'ємів бізнесу (кількості споживачів) залишаться на тому ж рівні, оскільки значна частина споживачів залишиться в системі централізованого теплопостачання. Це невідворотно призведе до неспроможності систем централізованого теплопостачання виконувати свою функцію. Власне, відбудеться те, що В. І. Арнольд [, с. 8] визначив як катастрофу - стрибковидну зміну, що виникає у вигляді відповіді системи на плавну зміну зовнішніх умов.

По-третє, це негативний санітарно-екологічний ефект від впровадження індивідуальних систем теплопостачання.

Оскільки вентиляційні канали в багатоповерхових будинках не розраховані на таку кількість викидів, яка буде при функціонуванні індивідуальної системи опалення, виникає необхідність облаштування індивідуальної системи вентиляції для кожної квартири. При цьому:

А) Викиди з вентиляційної труби нижнього поверху будуть спрямовуватись практично у вікно квартири верхнього поверху.

Б) Через погану провітрюваність може значно підвищитись концентрація шкідливих речовин в повітрі в межах мікрорайонів, оскільки нормами архітектурного планування передбачалось таке розміщення будинків в житлових масивах, щоб мінімізувати продування території мікрорайонів.

По-четверте, виникає необхідність переобладнання або реконструкції систем комунального газопостачання в зв'язку з потребою підвищення тиску в мережах.

Таким чином, перспектива отримання позитивного ефекту від впровадження індивідуальних систем теплопостачання виглядає досить сумнівною.

Причиною того, методи вирішення проблеми "енергозбереження" в житлово-комунальній сфері на сьогодні практично не відповідають сформульованим критеріям, на наш погляд, є відсутність комплексності в державній програмі енергозбереження, яка мала б будуватись виходячи з параметрів науково обґрунтованої моделі переходу до ефективного енергоспоживання в житлово-комунальній сфері.

Наявні програми, які названі комплексними, насправді такими не є, оскільки при їх формуванні порушувалась одна з вимог програмно-цільового управління [, с. 7-10], що тоді і тільки тоді можна забезпечити стабільний успіх в досягненні кінцевих цілей, коли в наявності взаємна відповідність обґрунтованого цілеспрямування та дійових засобів реалізації цілей. При цьому обґрунтоване цілеспрямування характеризується системним взаємоузгодженням всіх своїх елементів, в тому числі фінансових ресурсів та системи цілей. Таке узгодження повинно спостерігатись як на національному так і на регіональному рівнях управління програмами.

Недостатня системність Комплексної Державної програми енергозбереження (у всякому випадку в частині ЖКГ), на наш погляд, зокрема була зумовлена:

По-перше, набором виконавців, серед яких не було жодної структури, яка б "мислила" системними категоріями. Це, високопрофесійні, але за своєю суттю, "галузеві" структури - Держкоменергозбереження, Інститут проблем енергозбереження НАН України, Науково-дослідний економічний інститут Мінекономіки, Інститут газу НАН України, галузеві науково-дослідні організації. Реалізація функції "загальної координації", яка була покладена на Держкоменергозбереження, не замінила системного підходу. В результаті, кожен виконавець реалізував бачення "енергозбереження" в межах притаманної тільки йому спеціалізації. Це видно хоч би з того, що в програмі існують окремі розділи заходів з енергозбереження на об'єктах Держжитлокомунгоспу (розділ 4.11) та енергозбереження за рахунок використання нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії (розділ 4.16). Хоч очевидно, що системне впровадження нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії необхідне і в житлово-комунальній сфері.

По-друге, об'єктивною необхідністю опиратись в розробці програми на систему формування і розподілу бюджетних коштів, що існує в державі. В результаті була запрограмована багатоканальна схема бюджетного фінансування заходів з