1) охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;

2) екологічно безпечне використання водних ресурсів;

3) відродження і підтримання сприятливого гідрологічного стану річок та заходи боротьби із шкідливою дією вод;

4) удосконалення системи управління охороною та використанням водних ресурсів;

5) зменшення впливу радіоактивного забруднення.

Реалізація зазначеної водно-екологічної політики повинна здійснюватися на основі розробки та поетапного впровадження природоохоронних заходів, визначених Державною та регіональними програмами екологічного оздоровлення водних басейнів.

Важливою умовою реалізації політики раціонального використання та відновлення водних ресурсів та екосистем на найближчі роки є необхідність виконання насамперед заходів, які не потребують значних капітальних затрат, а саме:

підвищення загальної культури виробництва;

суворе дотримання технологічних норм споживання і використання водних ресурсів;

підтримання у належному стані діючих очисних споруд і устаткування;

запобігання аварійним ситуаціям;

забезпечення своєчасного прибирання сміття та очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій міст;

близько 160 тис. гектарів.

Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувної промисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під час розробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагачення корисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частину цих обсягів становлять відходи хіміко-металургійної переробки сировини.

З урахуванням сучасного технологічного рівня переробки відходів в Україні серед загальної кількості відходів, що утворюються щороку, реальну цінність становлять 410 - 430 млн. тонн. Утилізується лише третина загальної кількості відходів. Це свідчить про значні ресурсні резерви. Проте протягом 1992 – 1996 років спостерігалася стійка тенденція до зниження обсягів використання відходів (щорічно в середньому на 20 відсотків менше порівняно з попереднім роком), яке відбувалося більш високими темпами, ніж скорочення загальних обсягів промислового виробництва.

Існуючий рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не впливає на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано з тим, що до переробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромислові та деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Тому екологічний ефект переробки відходів є незначним. До категорії високотоксичних належать лише 1 - 2 відсотки всіх промислових відходів, але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цього часу не збудовано жодного спеціалізованого заводу з переробки токсичних промислових відходів, немає належним чином організованої системи збирання, зберігання та видалення токсичних відходів, відсутні техніка та обладнання для переробки відходів будівництва і комунального господарства.

Недостатні норми адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правил збирання, зберігання, транспортування та використання промислових та інших відходів.

Однобокість екологічної політики виявляється також у недостатньому екологічному контролі за масовим використанням деяких інших відходів (фосфогіпсу, вапняково-сірчаних шламів тощо). Це - додаткове джерело забруднення природного середовища.

3. Стан водних ресурсів в Україні

70% питної води споживає населення України з поверхневих джерел (рік, відкритих водойм), а 30% — з підземних джерел.

На сьогодні в країні практично не залишилося джерел водопостачання 1-ї категорії якості. Практично всі водойми за рівнем забруднення наблизилися до 3-ої категорії.

В 2003 році використання води на різні потреби становило 10 млн. м3. Загальна тенденції скорочення витрат води на:

господарсько-питні потреби — на 146 млн. м3 (з 2870 до 2724 млн. м3)

виробничі потреби — на 670 млн. м3 ( з 5824 до 5154 млн. м3)

сільсько-господарське водопостачання — на 48 млн. м3 (з 349 до 301 млн. м3)

та підвищення на зрошення — на 111 млн. м3 (з 1159 до 1270 млн. м3)

Житлово-комунальне господарство є основним споживачем (83%) питної води.

70% населення забезпечене послугами централізованого водопостачання, у тому числі міське населення — на 83%, сільське — 26%.

Через старі водогони до 35% (1153 млн. м3) води втрачається щорічно при транспортуванні.

Питомі витрати води на одного міського жителя України у 2000 році становили 262 л на добу.

11 млн. населення малих міст та сільської місцевості використовує воду колодязів, каптажів та відкритих джерел.

В 13 областях України та АР Крим у 1228 сільських населених пунктах 814 тисяч людей використовують привізну воду, часто низької якості.

Послугами водовідведення користується 53% населення: у містах — 74%, у селах — 9%.

Захворювання, пов'язані з водою в Україні:

Централізоване водопостачання:

Вірусний Гепатит А (Суходольськ 2003 р. — 774 випадки);

Рота вірусні інфекції, Одеса — 2001 рік — 3143 випадки.

Децентралізоване водопостачання:

Нітратні отруєння немовлят — метгемоглобінемія, флюорози.

У 2003 році мало місце 6 спалахів інфекційних захворювань, пов'язаних з вживанням недоброякісної питної води, внаслідок яких постраждало 913 осіб, з них 357 дітей.

У м. Суходольську Луганської області внаслідок інтенсивного забруднення каналізаційними стоками значної території міста та водогону 774 людини, серед них 242 дитини захворіло на вірусний гепатит А. На проведення заходів, спрямованих на ліквідацію спалаху та лікування хворих державою витрачено близько 4,5 млн. грн.

У 2004 році зареєстровано 3 спалахи інфекційних захворювань пов'язаних з питною водою, внаслідок яких постраждало 80 осіб в т.ч. 59 дітей. Тільки у Житомирській області у 3 школах та технікумі через неякісну питну воду захворіло 35 дітей на гепатит А.

4. Мінерально-сировинні ресурси України

Друге, після земельних ресурсів, місце за оціночною сукупною вартістю займають мінерально-сировинні ресурси (корисні копалини).

3 метою визначення мінерально-сировинного потенціалу і перспектив використання корисних копалин для господарських потреб передбачена їх класифікація за ознакою господарського значення та з точки зору міри геологічного вивчення.

У відповідності з народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на дві групи:

балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини та гірничотехнічним умовам експлуатації;

позабалансові, які при даному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно.

За ознакою міри геологічного вивчення розрізняють чотири категорії запасів корисних копалин:

А – достатньо повно розвідані та вивчені;

В і С1 –