КУРСОВА РОБОТА

з екології

Фактори оточуючого середовища та їх вплив.

План

Поняття про оточуюче середовище.

Екологічні фактори: абіотичні фактори – кліматичні /світло і температура.

Біотичні фактори.

Антропогенні фактори.

Прямий і непрямий вплив факторів і їх діапазони.

1. Поняття про оточуюче середовище.

Навколишнє середовище розглядають зазвичай як комплекс міжнародних, державних, регіональних, локальних, адміністративно-господарських, технологічних і громадських заходів, спрямованих на збереження та забезпечення раціонального природокористування, відновлення, охоро-ну та примноження природних ресурсів для блага людського суспільства і підтримання біологічної та екологічної рівноваги біосфери. Вчені західних країн розрізняють, як правило, науку екологію і науки про навколишнє середовище. Екологія вивчає групи факторів середовища, які впливають на організми: абіотичні, (неживої природи — температура, вологість повітря й ґрунту, світло, хімічний склад атмосфери, води, ґрунту та ін.), біотичні (різні внутрішньовидові та міжвидові відносини організмів у природному угрупо-ванні) і антропогенні (вплив діяльності людини на живу природу). Охорона природи розглядає тільки третій фактор — вплив людини на середовище, який, проте, не в усьому збігається із загальноекологічним підходом.

Охорона природи — і ширша, і вужча від розділу екології, що досліджує вплив антропогенного фактора на природу: вужча — тому що аналізується не будь-яка дія, а лише та, наслідок якої може мати значення для життя люд-ського суспільства; ширша — оскільки розглядається вплив антропогенного фактора не лише на органічний світ, а й на неживу природу. Відмінність між екологією і охороною природного середовища полягає ще й у масштабах досліджуваних об'єктів. Якщо охорона навколишнього середовища розгля-дає вплив факторів на рівні мікро- та мезоекосистем, то екологія — на рівні біосфери. Однак це збільшення масштабу не призводить до зміни мети, об'-єкта, предмета й методу дослідження, воно лише розширює його межі.

Спочатку сформувалася загальна екологія як розділ загальної біоло-гії. Далі сформувалася охорона навколишнього природного середовища в результаті технічного розвитку антропогенезу. Проте між ними існував розрив, і лише екологія поєднала ці два розділи науки і стала їх спільною теоретичною базою. Нині формується новий напрям — екологія техно-генних екосистем. Його правильніше було б назвати «Техногенна безпе-ка біосфери». Метою останнього є дослідження генезису забруднень біо-сфери внаслідок розвитку техногенних процесів різних виробництв та за-побігання цим забрудненням.

2. Екологічні фактори

Вплив середовища на організми зазвичай оцінюють через окремі фак-тори"! Поняття умов екологія замінила поняттям фактора. Екологічний фактор -- це будь-який нерозчленований далі елемент середовища, здат-ний прямо чи опосередковано впливати на живі організми хоча б упро-довж однієї з фаз їх індивідуального розвитку. Фактори поділяють на три групи: абіотичні (або фізико-хімічні), біотичні та антропогенні. До абіо-тичних належать кліматичні, атмосферні, ґрунтові (едафічні), геоморфо-логічні (орографічні), гідрологічні та ін. До біотичних належать фактори живої природи — вплив одних організмів або їх співтовариств на інші. Ці впливи можуть бути з боку рослин (фітогенні), тварин (зоогенні), мікро-організмів, грибів тощо. Антропогенні — це фактори людської діяльнос-ті. Серед них розрізняють фактори прямого впливу на організми (напри-клад, промисел) і опосередкованого — вплив на місце проживання (на-приклад, забруднення середовища, знищення рослинного покриву, будів-ництво гребель на ріках тощо).

Визначення екологічного фактора характеризується такими ознаками:

1) нерозчленованість даного елемента середовища. Наприклад, глиби-ну водойми не можна розглядати як екологічний фактор, тому Ідо глиби-на впливає на мешканців водойми не безпосередньо, а через збільшення тиску, зменшення освітлення, зниження температури, збільшення солоно-сті, зменшення вмісту кисню тощо. Саме температура, солоність, вміст кисню, освітленість, тиск та ін. виступають як екологічні фактори водой-ми, що впливають безпосередньо на живі організми;

2) дія екологічних факторів може бути не прямою, а опосередкованою, тобто в цьому разі вони діють через численні причинно-наслідкові зв'язки.

Розрізняють десять груп екологічних факторів (загальна кількість — близько 60), об'єднаних за певним показником: за часом — фактори часу (еволюційний, історичний, діючий), періодичності (періодичний і неперіодичний); за середовищем виникнення (атмосферні, водні,, геоморфологамні, фізіологічні, генетичні, екосистемні); первинні тa вторинні; за походжен-ням (космічні, біотичні, абіотичні, природно-антропогенні, техногенні, антропогенні); за характером (інформаційні, фізичні, хімічні, енергетич-ні, термічні, біогенні, кліматичні, комплексні); за спектром впливу (вибір-кової чи загальної дії); за умовами дії; за об'єктом впливу (летальні, екстремальні, обмежувальні, мутагенні, занепокоєння).

Прояв впливу факторів виражається в зміні життєдіяльності організ-мів. Це призводить до зміни чисельності популяції. При цьому слід зазна-чити такі закономірності:

1) за певних значень фактора складаються найсприятливіші умови для життєдіяльності організмів. Такі умови називають оптимальними, а від-повідні значення фактора — оптимумом;

2) чим більше значення фактора відхиляється від оптимальних, тим сильніше пригнічується життєдіяльність особин. У зв'язку з цим виділя-ють зону їх нормальної життєдіяльності;

3) діапазон значень фактора, за межами якого нормальна життєдіяль-ність особин стає неможливою, називають межею витривалості. Розріз-няють верхню і нижню межі витривалості. Діапазон значень фактора, за межами якого організм почувається пригнічено, називають зоною пригні-чення (песимуму).

Діапазон значень оптимуму й песимуму є критерієм для визначення екологічної валентності (екологічної толерантності; лат. «толерапція» —терпіння) — здатності організму пристосовуватися до змін умов середо-вища. Кількісно вона охоплює діапазон від нижнього песимуму (екологіч-ний мінімум на шкалі фактора) до верхнього песимуму (екологічний мак-симум). У цьому полягає суть закону екологічної валентності (екологічної толерантності}, сформульованого В. Шелфордом (1913): діапазон значень зміни фактора верхнього й нижнього песимумів, за яких організми здатні пристосуватися до змін умов середовища, визначають межу витривалос-ті. Екологічна валентність різних видів може значно різнитися. Так, пів-нічні олені витримують коливання температури повітря від -55 до +20...+30 °С, а тропічні корали гинуть вже в разі зміни температури на 5-6 °С.

За екологічною