РЕФЕРАТ

на тему:

„Проблеми розвитку ядерної енергетики України”

Питання розвитку ядерної енергетики України є одним з пріоритетних у дослідженнях Дніпропетровського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень. У друкованих працях інституту [1—6], присвячених атомній енергетиці, обґрунтовано важливість цієї галузі для забезпечення енергетичної незалежності, стабільності та інноваційного розвитку економіки, створення робочих місць та впровадження новітніх технологій. Водночас визначено проблеми, що гальмували розвиток галузі, та шляхи їх подолання.

Однак прийняті у цьому напрямі стратегічні рішення залишилися невиконаними, і на початку нинішньго року Кабінет Міністрів України знову повернувся до розробки стратегії розвитку паливно-енергетичного комплексу до 2030 року. За мету взято зменшення рівня енергетичної залежності України за рахунок поновлення та нарощування потужностей атомної енергетики, а також широкого використання гідроресурсів та сучасних ТЕС на вітчизняному вугіллі. Відповідно потреби у імпортних нафті та газі для електростанцій мають значно скоротитися.

Незважаючи на широке обговорення задекларованої концепції уряду на парламентських слуханнях 15.06.2005 р., на «круглих столах», багато хто ще вважають її не досить обґрунтованою, що й зумовило появу цієї публікації.

Слід зауважити, що час для обговорення та вагання уже вичерпано і розпочинати цю масштабну програму згодом буде вже пізно, адже зменшення рівня енергетичної залежності за рахунок розвитку ядерної енергетики стане реальністю лише за умови створення власного ядерного паливного циклу (ЯПЦ). А питання, який він буде, повний чи неповний, не є головним. Головною є можливість забезпечення України власним енергетичним ураном і металевим цирконієм, а в перспективі — і самостійної фабрикації (остаточний етап виробництва) тепловиділяючих збірок (ТВЗ) для власних АЕС, які постачає сьогодні лише Росія.

Україна отримала унікальну спадщину від колишнього СРСР — розвідані родовища урану Східного гірничо-збагачувального комбінату (Жовті Води) і цирконату, гідрометалургійний завод (Вільногірськ), гідрометалургійний комбінат з переробки радіоактивних руд — ВО «Придніпровський хімічний завод» (Дніпродзержинськ), потужний комплекс підприємств енергомашинобудування («Турбоатом», «Електротяжмаш» тощо), а також наукові установи. Проте держава не змогла розпорядитися цією спадщиною. Унаслідок частих змін державного управління (1992 — 1993 рр. — концерн «Укратоменерго»; 1993 — 1997 — Держкоматом; 1997—1999 — Державний департамент у складі Міненерго; 1999 — 2002 — Державний департамент у складі Мінпаливенерго; з 2002 — Головне управління у складі Мінпаливенерго) та його низької ефективності атомна промисловість майже зруйнована, що створює додаткові труднощі на шляху реалізації програми Кабінету Міністрів розвитку ядерної енергетики і потребує здійснення практичних кроків.

На підтримку обґрунтованості прийнятого урядом курсу (та щоб поменшало скептиків) розглянемо послідовно такі питання:

світові тенденції ядерної енергетики;

переваги використання урану як джерела енергії;

світові запаси урану;

переваги України в ядерній енергетиці.

Приділимо увагу також нагальним заходам, необхідним для реалізації проголошеної урядом концепції.

Світові тенденції ядерної енергетики. У 30 країнах світу функціонує 440 ядерних реакторів, з яких 104 — в США, 59 — у Франції, 54 — в Японії, 31 — у РФ, 19 — у Німеччині. Україна має 15 ядерних реакторів і посідає 10-те місце в світі за їх кількістю. Нині будують ще 24 реактори, з яких 9 — в Індії, 2 — в Японії, 4 — в Росії, 4 — в Китаї.

Частка ядерної енергетики в балансі багатьох країн залишається великою і, за статистикою, майже в 20 державах світу перевищує 25%. На перших позиціях серед них Франція (АЕС виробляють 78,1% електроенергії країни), Литва (72,1%), Словаччина (55,2%), Бельгія (55,1%), Швеція (51,8%), Україна (48%), яка посідає шосте місце, а подеколи і п’яте.

Фахівці прогнозують збільшення до 2050 року потужностей світової атомної енергетики щонайменше в два рази (є пропозиції — навіть у чотири рази). Це означає будівництво кількох сотень ядерних реакторів і відповідне нарощування виробництва ядерного палива, про що йтиметься далі.

Сьогодні центр експансії ядерної енергетики знаходиться в Азії — це Китай, Індія, Японія і Північна Корея, Тайвань. КНДР має великомасштабну програму розвитку ядерної енергетики: є намір додатково спорудити ще 30—40 блоків (до 80 млрд дол. США), і навіть Іран планує довести кількість енергоблоків у Бушері до шести.

Про наміри розпочати будівництво атомних енергоблоків проголосили деякі країни Східної Європи (Румунія, Болгарія, Польща), а також Туреччина та Ізраїль. Амбітні плани мають США та Росія.

Слід зауважити, що думка про недостатню, на перший погляд, увагу до ядерної енергетики в країнах Європейського Союзу не відповідає дійсності. У цих країнах середній рівень частки ядерної електроенергії сягає 34—43%, тобто перебуває на рівні України. Терміни експлуатації енергоблоків ще не вичерпано, і гострої потреби в новому будівництві АЕС сьогодні немає. Ці країни можуть зробити перерву в будівництві АЕС і дочекатись освоєння найперспективніших реакторів нових типів і, відповідно, приділяти значну увагу участі в міжнародних проектах з їх розробки. Крім того, Франція дала згоду на будівництво спільно з Євросоюзом першої електрогенерувальної установки на основі термоядерного реактора.

З огляду на викладене вище слід визнати, що курс уряду України в розвитку ядерної енергетики відповідає світовим тенденціям і, безперечно, є обгрунтованим.

Переваги використання урану. Зазначені вище світові тенденції нарощування ядерної енергетики зумовлені об’єктивними чинниками. Визначальними з них є істотне подорожчання органічного палива та виснаження його світових запасів. За оцінками експертів, розвіданих запасів нафти вистачить на 40 років, газу — на 60. А запаси урану можуть забезпечити роботу наявних типів реакторів приблизно на 100 років, перспективних типів — на 4000.

Важливе значення мають