надзвичайно висока концентрація енергії: один кілограм урану за кількістю енергії еквівалентний 20 тис. кг вугілля (відповідно в 20 тис. разів менше навантаження на транспорт, склади, а також менші обсяги відходів);

мінімальні викиди в атмосферу: 2–6 грамів СО2 (за деякими оцінками 25 г) на кВт/год (приблизно стільки само виділяється під час використання енергії сонця і вітру), що майже на два порядки нижче, ніж за використання вугілля, нафти та навіть природного газу;

мінімальний шкідливий вплив на здоров’я людей: показник збільшення смертності у районах розміщення АЕС майже в 300 разів нижчий, ніж у районах розміщення ТЕС, які працюють на вугіллі (за даними МАГАТЕ).

Окрім зазначеного, ядерна енергетика має й економічні переваги: повна собівартість електроенергії, виробленої АЕС, нижча за вироблену ТЕС, а в структурі собівартості визначальними є капітальні витрати, що зумовлює незначну залежність від вартості власне палива. За подвоєння вартості палива показники зростання вартості одиниці виробленої електроенергії становлять: для АЕС — 9%; для ТЕС на вугіллі — 31%; для ТЕС на газі  — 66%.

Світові запаси урану. Аналіз даних світових запасів урану та прогнозних оцінок динаміки його видобування дає можливість визначити місце України в світі щодо цього та стратегічні завдання для реалізації планів нарощування видобутку власного урану. Відомості про розвідані запаси урану, а також їх поповнення та вичерпання, надані Всесвітньою ядерною асоціацією, наведено в табл. 1, а про світове виробництво — в табл. 2.

За даними табл. 1, світовий річний видобуток урану становить приблизно 35—37 тис. т (близько 55% поточних потреб). Решта цієї сировини поповнюється за рахунок складських резервів та запасів збройового урану, проте вже до 2015 р. ці додаткові джерела буде вичерпано. До 2020 року з’явиться необхідність подвоїти видобуток урану.

Варто звернути увагу на видобуток урану в РФ. Потреба в цій сировині для неї становитиме в 2010 році вже 15 тис. т на рік (для власних АЕС та для АЕС інших країн, де експлуатуються та споруджуються АЕС «російської» конструкції, включаючи країни колишньої РЕВ, Фінляндію, Іран, Індію, Китай та Україну).

Російська Федерація вживає заходів із збільшення видобутку урану до 5—6 тис. т (до 2015 року), але ця кількість забезпечить лише 30% необхідних обсягів. У зв’язку з цим вона прагне заволодіти відповідним виробництвом у Казахстані та Узбекистані, що додатково забезпечить ще 3 тис. т урану. Оскільки це не закриває прогнозованого дефіциту, то Росія змушена буде вийти на світовий ринок як покупець, а не як постачальник урану.

З огляду на це стратегічним завданням України є забезпечення видобутку урану щонайменше в обсягах, необхідних для виробництва ядерного палива для власних АЕС. Шляхи виконання цього завдання розглянемо далі.

Переваги України в ядерній енергетиці зумовлені, з одного боку, природними ресурсами, оскільки вона має найбільші в Європі родовища уранових руд та цирконату, а з другого — отриманою від колишнього СРСР спадщиною: гідрометалургійне виробництво з переробки цих руд та освоєні новітні технології з отримання ядерних матеріалів, 14 діючих реакторів АЕС та низка енергоблоків, що перебували на початкових стадіях будівництва, комплекс підприємств енергомашинобудування та наукові інститути ядерного профілю.

Стратегічне значення ядерної енергетики для України було визнано ще на початку 90-х років минулого століття [7], про що свідчить прийняття стратегічних рішень, серед яких і «Комплексна програма створення ядерного паливного циклу в Україні» (Постановою Кабінету Міністрів України № 634-8 від 06.06.2001 р. кориговано її основні показники). Проте з різних причин цю програму не виконано, що призвело до критичної ситуації з ядерним паливним циклом.

Володіючи добре вивченими промисловими запасами урану, які можуть забезпечити державу щонайменше на 100 років, Україна задовольняє тільки 30% власних потреб. Його видобуток на діючих родовищах (СхідГЗК, Жовті Води) дійшов критичної межі через незабезпеченість розкритих для видобутку запасів. Перспективне Новокостянтинівське родовище не освоюють, а рішення, які приймають для збільшення видобутку, не виконують через брак фінансування.

Головна перешкода тут — відсутність державного інвестиційного капіталу та неможливість залучення приватного капіталу. Тобто за умови залучення необхідних інвестицій уранова промисловість України спроможна не тільки забезпечити на 100% власні потреби в урані, а й вийти на світовий ринок як його постачальник.

Як бачимо з попереднього розділу, Росія як основний партнер у виробництві ядерного палива для українських АЕС зацікавлена в цьому, оскільки може відчувати значний дефіцит урану вже з 2010—2015 року.

Україна неодмінно має реалізувати свої можливості у цьому напрямі й не повинна втратити свій шанс.

Виробництво металевого цирконію

Металевий цирконій використовують у реакторах типу ВВЕР для виготовлення трубок тепловиділяючих та інших елементів ТВЗ, тобто його виробництво є необхідним елементом ядерного паливного циклу. А можливості України у цій галузі просто унікальні — вона посідає провідне місце у світі за запасами мінералу циркону, а також володіє передовими технологіями його переробки та виготовлення цирконієвих сплавів і прокату.

Сьогодні розробляється Малишевське родовище титаноцирконієвих руд у Вільногірську Дніпропетровської області. Видобуває руду і випускає концентрат Вільногірський державний гірничо-металургійний комбінат. Щорічно він постачає до Росії 3 тис. т цирконієвого концентрату, забезпечуючи потреби і українських, і російських АЕС.

Свого часу в Україні освоїли виробництво цирконієвих сплавів, проте внаслідок Чорнобильської аварії роботи було зупинено. Тому виробництво цирконієвих сплавів з українського концентрату сьогодні здійснює російське ВАТ «ТВЕЛ».

Ядерне паливо російського і західного виробництва базується на