З цією метою в було розроблено випарний апарат нового типу, що відріз-ня-ється меншою енерго- та металомісткістю. Випарну установку, скомпоновану з чотирьох таких апаратів, нині впроваджують на Барському спиртозаводі.

Щоб сформувати стійкий ринок збуту, необхідно продовжувати пошук споживачів упареної барди. Було б доцільно дослідити можливість використання її на виробництві цегли, внесенні в ґрунт як добрива, для випалювання клінкеру тощо.

Цінний побічний продукт спиртового виробництва – головна фракція етилового спирту. Нині її використовують для виробництва побутових хімічних засобів, технічних цілей, піротехнічних виробів тощо.

У галузі нагромаджено чималий досвід переробки головної фракції. Зокрема, на Лужанському експериментальному заводі працює розроблена в двоколонна установка для утилізації 200–400 тисяч декалітрів головної фракції. Це дає змогу підприємствам збільшити 10–15 процентів обсягів виробництва спирту. Вважається за доцільне оптимізувати в Україні структуру споживання спирту з харчової сировини й визначити споживачів спирту-ректифікату з головної фракції. [2, С. 124]

За існуючої технології (цех розгонки на Ічнянському спиртозаводі) сивушне масло фракціонують на ізотиловий спирт і пропілбутиловий розчинник. Через те, що технічна база цеху фізично й морально спрацьована, пропілбутиловий розчинник важко збувати, було розроблено технологію одержання трьох продуктів ізоамілового, пропілового й ізобутилового спиртів.

Техніко-економічними розрахунками обґрунтована доцільність створення цеху централізованої переробки сивушного масла на одному з підприємств галузі. Нині ресурси сивушного масла на заводах становлять 1000–1200 тонн за рік. Такої кількості сировини досить для повного завантаження цеху. Прогнозують високу рентабельність виробництва.

На світовому ринку ціни на пропіловий спирт сягають 600–800, а ізоаміловий – 1200–1400 доларів США за тонну. За умови вчасної й повної комплектації обладнання цех можна спорудити за 8 – 10 днів.

В Україні вуглекислоту спиртового бродіння утилізують 42 спиртових заводи. Незважаючи на високу споживчу цінність даної продукції (її застосовують в машинобудуванні, ливарному виробництві, харчовій промисловості, засобах пожежогасіння тощо), потужності вуглекислотних цехів використовують не більш як на 50 процентів. Щоб підвищити ефективність виробництва, науковці інституту розробили й тепер ввели в дію на Лужанському й Попівському експериментальних заводах комплектні установки КУВЖ й 1-КУВЖ продуктивністю 500 і 260 кілограмів зрідженої вуглекислоти за годину. Установка складається з високоефективного компресора, блоків очищення й сушіння. Назване обладнання можна використовувати для одержання вуглекислоти з димових газів котелень.

Останнім часом, незважаючи на поліпшення якісних характеристик вуглекислоти, виникла проблема з її збутом. Було б доцільним ретельно вивчити ринок, аби розширити сферу використання вуглекислоти (силосування кормів, створення необхідних умов для зберігання овочів тощо).

У розвиткові виробництв, де переробляють відходи, є певні позитивні зрушення, однак спиртова промисловість має значні резерви для підвищення рівня комплексного використання сировини й відходів. Реалізація їх сприятиме розв'язанню такої важливої проблеми, як більш повне задоволення потреб внутрішнього ринку харчовою продукцією, яку можна одержати з меншими витратами.

висновки

Отже, харчова промисловість відноситься до найбільш матеріалоємних галузей, тому раціональне використання сировини має особливо важливе значення.

Комплексне використання сировини і утилізація відходів виробництва є найважливішими напрямами зниження матеріалоємності.

Основними способами очищення і утилізації стічних вод на підприємствах харчової промисловості є анаеробне і аеробне очищення.

У процесі комплексної переробки бурякоцукрової меляси на спирт, хлібопекарські й кормові дріжджі утворюються стічні води з високим вмістом органічних речовин. Для очищення цих вод найбільш економічно й екологічно прийнятні анаеробні процеси з одержанням цінного енергоносія – метану. Анаеробне очищення порівняно з аеробним має ряд переваг: менше витрачається електроенергії; приблизно у десять разів менший приріст біомаси, що обумовлює й менші витрати на обробку надлишкового мулу, який до того ж не потрібно стабілізувати; концентрація анаеробної біомаси лімітована лише її реологічними властивостями; анаеробні реактори стійкі до тривалих перерв у подачі стічної води, що дає змогу ефективно їх використовувати для очищення стоків сезонних виробництв.

Вважається, що найефективніший і реальний спосіб утилізації післяспиртової й післядріжджової барди – упарювання з наступним використанням: післяспиртової упареної – на корм худобі й приготування комбікормів; післядріжджової – на виробництві цементу та залізобетонних виробів. Організувати виробництво упареної барди можна лише за умови, коли в високоефективне обладнання й оптимальна технологія.

Слід відмітити, що сучасні методи очищенні та утилізації відходів харчової і переробної промисловості потребують подальшого вдосконалення. На мою думку найраціональнішим на цьому шляху є розвиток безвідходних технологій, коли відходи одного виробництва стають сировиною для іншого.

Література