2. Вихід із друку книжки Адама Сміта "An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations" ("Дослідження про природу та причини багатства народів"), що пояснювала, як суспільство має функціонувати в ринковій економіці, девіз якої – laissez faire, laisser passer (не заважай).

Але зміни в економічних відносинах суспільства, породжені розвитком технологій, мали і негативні наслідки. "Невидима рука" – регулятор ринку (визначення А. Сміта) не завжди спрацьовувала: технологічні новації призводили до перенасичування ринку певними видами товару, що породжувало кризи попиту і збуту, порушувало виробничий цикл підприємств. Часто це закінчувалося їх закриттям, масовим безробіттям. Оскільки фабричні робітники здебільшого вже втратили навички ремісничої (кустарної) праці, вони залишалися без жодних засобів до існування. Причини своєї особистої катастрофи тодішні робітники вбачали саме у нових винаходах і нових технологіях, які постійно зменшували потребу в робочих руках. До цього додавалась ностальгія за старим звичним побутом: фабрики і заводи руйнували знайомі людям з дитинства природні ландшафти, нещадно вирубувались ліси, відчужувались сільсько-господарські землі, перекривались річки, забруднювались вода і повітря.

Проблеми раннього капіталізму дуже детально розглядалися в працях К. Маркса. Не аналізуючи його економічних і політичних поглядів, скажемо тільки, що Маркс був проникливим діагностиком "болячок" капіталізму і передбачав навіть його саморуйнування. Відтоді багато чого змінилося у світі. Капіталізм остаточно відмовився від хаотичного, неконтрольованого розвитку. З'явилася безліч економічних систем, призначених для регулювання виробництва й споживання [22, 193].

Як приклад варто назвати одну з найпопулярніших донедавна – теорію оновленого капіталізму Д. Кейнса (John Maynard Keynes), "змішаної економіки", що в ній саме уряд відіграє вирішальну роль регулятора. На жаль, не буде перебільшенням твердження, що й нині питання найефективнішої регуляції ринку залишається відкритим, чому наочним свідченням є тривала економічна криза в нашій державі. Що ж таке сучасна економічна наука? Яку роль у розвитку суспільства відіграє науково-технічний прогрес? Як він впливатиме на екологічний стан у XXI столітті?

Щодо першого, то несподівану для багатьох, але значущу відповідь дав директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду Мішель Камдессю в інтерв'ю українському телебаченню: "... економіка – це більше мистецтво, ніж наука". І все ж, проблеми взаємодії тріади наук: економіки, технології та екології будуть надзвичайно актуальними для людства XXI ст.

Сучасне поняття системи технологій – з одного боку є економічною категорією, тобто засобами праці, спрямованими на перетворення предметів праці на споживні вартості, а з іншого – позаприродною складовою сучасних урбанізованих екосистем. У розділі І ми вже спинялися на суттєвих суперечностях між досягненням безпосередньої первинної мети, виробництва і техноекономічною і природоохоронною діяльністю людей за умов сучасної індустріальної економіки.

Зрозуміло, що як і вогонь в руках первісних людей, так і сучасні науково-технічні досягнення систем технологій не є самі по собі добром чи злом для суспільства. Саме від суспільства залежить, як воно їх використає, на добре чи на зле.

Щоб прийняти правильні рішення відносно того чи того напрямку розвитку промисловості конкретного регіону чи окремого підприємства, не тільки економісти, екологи й технологи мають володіти мінімальним рівнем екологічних, економічних і технічних знань. У наш час різні верстви суспільства можуть справити вирішальний вплив на рішення урядів щодо захисту довкілля через громадські форми протесту і підтримки. Відтак елементарні знання з цього питання нині стають необхідними для всіх.

Індустріальна революція XX ст. у більшості країн світу і в Україні була орієнтована насамперед на непропорційно потужний розвиток промисловості, що завдавало збитків іншим галузям виробництва при майже повному ігноруванні екологічного імперативу. Під час індустріальної революції була здійснена глибока трансформація промислового виробництва. Галузева і територіальна структура промисловості набула пріоритетного характеру, підкоривши інфраструктуру інших галузей економіки. Відбулося стрибкоподібне нарощування потужностей промислового виробництва. Так, у колишньому СРСР загальний обсяг промислового виробництва з 1913 по 1980 p. збільшився у 157 разів. Відбулося це за рахунок пере-експлуатації природних ресурсів і нехтування проблемою знешкодження відходів промислових підприємств, небезпечних для природного середовища і здоров'я людини, За досягнення науково-технічного прогресу видавався, наприклад, відкритий спосіб видобутку кам'яного вугілля і руд. При цьому продуктивність праці одного робітника справді була в шість разів вищою, ніж при шахтному способі видобутку, але втрачалися тисячі гектарів землі і створювались величезні території відвалів пустої породи. Пересічно видобуток 1 млн. т вугілля відкритим способом спричинює знищення 20 га природних угідь, а видобуток такої самої кількості вугілля шахтним способом – тільки 5 га [24, 127].

Конфліктність у системі людство – природне середовище посилювалась упродовж останнього століття надзвичайно низькими коефіцієнтами використання ресурсів у промисловості. Тому сировини доводиться витрачати дуже багато. А. Кларка (1966) писав, що для забезпечення однієї сучасної людини предметами першої необхідності і предметами розкошу щорічно із надр Землі вилучається понад 20 т сировини.

Антагонізм між промисловим виробництвом і природним середовищем наростав у два етапи: першим була промислова революція XIX ст., другим – індустріальна революція другої половини XX ст. Деградаційний вплив промислового виробництва на природне середовище в глобальному масштабі найяскравіше виявився у другій половині XX ст., коли він набув загально-планетарного характеру.

Промисловим забрудненням називають надходження в навколишнє природне середовище різноманітних несприятливих для нього речовин, які є побічними продуктами промислового виробництва. Традиційно вважається, що промислове виробництво є одним з основних забруднювачів природного середовища. Незважаючи па індустріалізацію галузі і часткове впровадження маловідходних технологій, ця оцінка залишається актуальною і па межі третього тисячоліття.

Промислове забруднення за видами поділяють на такі основні форми:

1)