Відтворення забрудненого середовища здійснюється за рахунок очисних технологій. Затрати на функціонування певної технології формують вартість природного середовища, яка входить в собівартість одержаного продукту і спричиняє економічні втрати.

Екологічна технологія не має економічних орієнтирів, отже стає тягарем для виробника. Вартість очисної системи часом сягає 15-20% загальної вартості основних фондів підприємства, а іноді більше, отже підвищує собівартість продукції. Тому підприємства не прагнуть до екологічно-чистого виробництва. Екологія має свій економічний критерій – величина, що характеризує недопущення економічних втрат [23, 142].

На основі даних щодо недобору врожаю, зниження продуктивності худоби, економісти різних країн прагнули оцінити величину економічних збитків, понесених через забруднення атмосфери.

Для оцінки величини економічних втрат у вартісному виразі необхідно визначити величину втрат певного виду несільськогосподарської продукції. Разом з тим, на урожайність сільськогосподарських культур впливає багато факторів і виділити вплив, принаймні одного з них досить важко, тому необхідно застосувати метод контрольних ділянок певних регіонів, який базується на економічному аналізі порівняльних даних про забруднення площі певного виду культури із даними контрольної ділянки, яка не забруднена атмосферним повітрям. При цьому використовується одна агротехнічна технологія [23, 144].

Відхилення даних про врожайність забрудненої площі буде означати вплив фактора забруднювача атмосфери. Метод контрольних районів використовують через зниження продуктивності худоби і птиці (зменшення приплоду і приросту молодняку, надоїв молока, продукування шерсті, яєць тощо).

Визначити економічні втрати від забруднення атмосфери можна методом емпіричних залежностей, що базується на статистичній обробці економічних показників. Він дозволяє отримати рівняння регресії – залежності величини економічних витрат від концентрації забруднення атмосфери. При цьому важливо мати великий обсяг інформації.

Забруднення атмосфери шкодить якості продукції, а звідси – її реалізації, призводить до зниження цін. Якщо господарства будуть компенсувати падіння врожайності додатковими агротехнічними заходами, це підвищить собівартість продукції, отже ціни реалізації. А ринок буде диктувати свою ціну, невигідну виробнику [23, 144].

Перехід до ринкової економіки, впровадження приватного виробництва передбачає компенсацію збитків за рахунок винних – підприємство не вживає заходів проти понаднормативного забруднення атмосфери газовими викидами, від яких хворіють люди, сільськогосподарські тварини, рослини, забруднюються ріки, озера. Платити за забруднення довкілля повинно підприємство, яке забруднює навколишнє середовище.

Загальна схема відшкодування екологічних збитків в сільському господарстві представлена на схемі (рис. 2.1).

Рис. 2.. Схема відшкодування економічних збитків

сільському господарству [23, 145]

При визначенні рівня забруднення ґрунту потрібно враховувати граничне допустимі концентрації шкідливих речовин у ґрунті. Розбіжність у показниках при цьому характеризуватиме ґрунтово-екологічну оцінку.

Екологічна оцінка землі здійснюється за двома групами: рентною і затратною.

Якщо земля при всіх рівних умовах (засоби виробництва, організація праці та ін.) щорічно приносить диференціальну ренту Р, то при нормативі ефективності Ен її можна оцінити за формулою [23, 146]:

S = Р/Ен.

Отримані на основі рентного підходу оцінки складають в середньому для сільськогосподарських угідь 500-600 грн. за 1 га, ріллі – 1100-18800 грн. за 1 га.

Економічна оцінка земельних ресурсів визначається вартістю землі (підготовка, використання і відшкодування втрат сільському господарству при відведенні аграрних угідь). Можна виділити два види оцінки: оцінка компенсаційних затрат на відшкодування сільському господарству при відчуженні продуктивних земель на несільськогосподарські потреби і оцінка міських земель.

Компенсаційні платежі використовуються для освоєння нових земель у сільському господарстві або підвищення родючості освоєних земель.

В основі оцінки міських земель лежать затрати на інженерне освоєння земель, творення інфраструктури тощо.

Бонітування ґрунтів є основним критерієм визначення їх якості та ефективності і проводиться у відповідності до вимог Державного земельного кадастру, введення якого на Україні передбачене земельним законодавством. Науковою основою останнього бонітування ґрунтів є раціональне і високоефективне використання земельних ресурсів (підвищення родючості ґрунтів і врожайності сільськогосподарських культур). Бонітування є завершенням досліджень ґрунтів. Його матеріали використовують у землеробстві, землевпорядкуванні та при оцінці земель.

Як основа економічної оцінки земель і складова частина земельного кадастру, бонітування ґрунтів сприяє вирішенню таких завдань: обґрунтоване вирішення питань організації, розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва, оцінка результатів виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств, удосконалення системи ринкових відносин, матеріально-технічного постачання, оподаткування, кредитування та ін.

Величезне значення має бонітування ґрунтів при переході до ринкових відносин (госпрозрахунку, оренди, індивідуальних селянських господарств).

Бонітування ґрунтів проводиться за єдиною методикою з урахуванням місцевих особливостей ґрунтів і природних умов [23, 147].

Висновки

Отже, загальні принципи відшкодування шкоди сформовані в цивільному законодавстві, яке регулює, в основному, майнові відносини (ст. 440-446 Цивільного кодексу України). Стосовно об'єктів природи вони мають характерні особливості, перш за все тому, що природа – це не майно, хоча і до неї певною мірою застосовується грошова оцінка. Далі, є певний вид шкоди, який не піддається повному відшкодуванню – екологічна шкода.

Загальний обов'язок винуватця – відшкодувати спричинену шкоду. Застосування кримінальної, адміністративної і дисциплінарної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього середовища та погіршенням якості природних ресурсів (ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Таке правило передбачене законодавствами всіх цивілізованих країн і особливо стосується екологічних правопорушень, де шкода відноситься до головних ознак складу правопорушення. В екологічних правовідносинах це положення реалізується за принципом – "забруднювач платить", а також існуванням особливого способу обчислення шкоди за допомогою затверджених державою розцінок.

Заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства шкода підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без зниження розміру відшкодування та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів. Заподіювач екологічної шкоди може бути зобов'язаний відшкодувати її в натурі.

Назріла необхідність визнання за