Зазначимо, що збір колекційного матеріалу зараз проводиться в широких масштабах по всій країні. Цим займаються чисельні комплексні експедиції – зоологічні, географічні, грунтознавчі, меліоративні. Колекційний матеріал збирають тисячі студентів-практикантів, викладачі різних вузів, працівники заповідників і краєзнавчих музеїв, аматори. Зібраний матеріал використовується не скрізь однаково. Багато його втрачається через невміле виготовлення препаратів, а тому особлива увага повинна надаватися правилам збору такого матеріалу, виготовленню колекцій. Проведення масових зборів безхребетних тварин у значній мірі призводить до виснаження природного фонду. Лише повна його частина правильно зібрана, оформлена і доступна для наукового використання. На жаль, часто збір колекційного матеріалу обмежується вузькими тематичними рамками, або, в кращому випадку, вузькими інтересами.

Необхідно цілеспрямовано проводити в життя ідею, що кожен екземпляр колекційного фонду є загальнонародним, загальнонауковим надбанням. Таку принципову орієнтацію і кінцеву мету потрібно мати на увазі на всіх етапах роботи при збиранні колекційного матеріалу (Іванців О.Л.).

1.2. Добування грунтових олігохет

Малощетинкові черви поширені в грунті, в прісних, солонуватих і солоних водоймах. Тотальні мікропрепарати виготовляють з олігохет, розміри яких не перевищують 15-20 мм.

Існує багато методик для добування грунтових олігохет із грунтових проб, проте найбільш поширеними є методики О’Коннора і Нільсена.

1.2.1.Методика О’Коннора

Перша грунтується на примусовому переміщщенні олігохет в грунті під дією температурного перепаду та вологості грунту. Особливістю цієї методики є те, що нижня частина проб знаходиться у воді, в якості нагрівача використовують електричну лампочку потужністю 60 Вт. Тривалість процесу вигнання олігохет триває близько трьох-чотирьох годин. Основу фауни грунтових олігохет складають енхитреїди. Перевага цієї методики полягає в тому, що вона легкодоступна і можна добувати всіх енхитреїд з грунту, підстилки, гниючих рослин. Цю методику можна використати для кількісного і якісного дослідження фауни енхитреїд.

1.2.2. Методика Нільсена

Для добування енхитреїд на дно циліндра потрібно покласти шар дрібного гравію або крупнозернистого піску завтовшки 3-4 см. Над гравієм, на висоті приблизно 1-2 см. фіксується мідна сітка. На неї кладеться проба і зверху засипається дрібним піском. Циліндр ставиться у водяну баню так, щоб весь гравій був занурений у воду. Воду нагрівають до 40-450С, що змушує тварин підніматися у верхні шари проб. Через три години пісок збирають і методом декантації звільняються від нього. Воду з олігохетами проглядають під стереоскопічним мікроскопом, препарувальними гачками та піпетками переносять їх у фіксуючу рідину. В порівнянні з попередньою методикою остання є досить трудомісткою.

Енхитреїд можна утримувати живими до 24-48 год., помістивши у воді – чашках Петрі в холодильник при температурі 40С.

1.2.3. Методика Гілярова

Грунтово-екологічні дослідження широко розвиваються в усьому світі, з середини нашого століття грунтова зоологія стала самостійною галуззю природознавства.

Діяльність грунтових тварин – важливий фактор грунтоутворення і природної родючості грунтів, комплекси грунтових тварин широко використовуються як показники грунтових умов і їх змін, чимало грунтових комах і нематоди – шкідники культурних рослин, що використовуються. Грунтові безхребетні – цікаві і зручні об’єкти, що використовуються для розв’язку багатьох еволюційних і екологічних проблем. Роботи в області грунтової зоології широко проводяться в усьому світі – з 1958 р. відбулося 5 Міжнародних колоквіумів, декілька регіональних в країнах Латинської Америки, декілька національних в Англії, Німеччині та інших країнах. Два міжнародних журнали присвячені проблемам грунтової зоології, багато статей з грунтової зоології друкується в журналах по загальних питаннях біології, екології, зоології, грунтознавству. Широко включені проблеми грунтової зоології і в роботу Міжнародної біологічної проблеми.

Грунт являє собою трьох фазну полідисперсну систему. В грунті в проміжках між твердими частинкамирізних розмірів і їх агрегатами знаходяться порожнини, які доповнені повітрям і водою.

Таким чином, між твердими частками можуть активно існувати дрібні форми фізіологічно водних тварин (найпростіші, коловертки, нематоди), що населяють не весь грунт в цілому, а ті дрібні водойми, які утворюються в скупченнях грунтової вологи.

Дрібні тварини – одна категорія грунтових мешканців. Друга категорія – ті тварини, розміри яких менші, ніж ділянки між частинками грунту і їх агрегатами, а тим більше чим тріщини в грунті, ходи, прориті іншими більш крупнішими грунтовими тваринами, чи кореневі сліди. Це мікроартроподи – кліщі, багатоніжки – симфіли, протури, колемболи, деякі дрібні вищі комахи. Для них порожнини і ходи між частинками грунту – система печер і турелей, в яких вони рухаються. Від зіткнення з краплею вологи вони захищені непромокаючими покривами; у випадку заповнення проміжків між твердими частинками вологою ці тварини знаходяться в міхурці повітря і дихають з його допомогою за принципом фізичної зябри, чи дихають всією поверхнею тіла, як дихають водні тварини (Гілеров М.С.).

Для більш крупних безхребетних (дощові черв’яки, мокриці, багатоніжки-геофіліди, личинки багатьох комах) весь грунт служить як більш чи менш рихле чи щільне середовище, в якому тварини активно прокладають собі ходи.

Таким чином, мешкаючи в грунті, різні розмірні групи грунтових безхребетних знаходяться ніби в різних середовищах, у представників кожної групи ніби свій навколишній світ. Вони по-своєму впливають на всі протікаючі в грунті процеси, на всі властивості грунту.

Між розмірами тіла і загальною численністю представників різних розмірних груп існує зворотна корекція, яка може бути виражена майже прямою залежністю на подвійній логарифмічній системі координат (див.