виходять за межі сегмента, на якому розміщений чоловічий статевий отвір. Поясок з 22-, 23-го по 26-, 27-ий сегмент. Пубертатні валики з 23 по 25-, 26-ий сегмент або з 24 по 28-ий сегмент. Чотири пари сім’яних міхурців в 9 і 12 сегментах. Дві пари сім’яприймачів в 10 і 11 сегментах, відкриваються в міжсегментні борозни 9/10 і 10/11 між лінією щетинок і середньою спинною лінією. Сперматофори булавовидні зустрічаються на початку пояска. Вапнякові залози в 10 сегменті утворюють добре диференційовані дивертикули. Розміщення м’язового волокон перистого типу. Космополіт.
Висновок
Олігохети – безхребетні тварини, для яких середовищем існування є грунт, вода. Особлива роль належить грунтовим малощетинковим. Вони позитивно впливають на родючість грунту: прокладають шлях кореням рослин, поліпшують проникнення в грунт води і повітря, розрихлюють, перемішують грунт, підживлюють його, забезпечуючи розкладання рослинних решток і утворення гумусу.
Деякі види розводять у промислових умовах у вигляді харчових додатків. Трубочники перспективні для біологічного очищення стічних вод.
Негативна роль олігохет незначна. Можна сказати, що це дуже корисні, в певній мірі цінні тварини, з майже відсутніми негативними якостями.
Вивчення олігохет, спостереження за ними почалося давно. Величезна їх роль була відмічена ще Дарвіном. пізніше на значення дощових червів в розкладанні і переробці рослинних решток на гумус звернули увагу й інші вченні: датський дослідник Мюллер, Костичев, Гіляров, Роде, Афанасьєва та ін. Багатьма науковцями були ретельно продумані і доступно викладені методи дослідження малощетинкових. Збір колекційного матеріалу дає можливість досить повно і багатогранно розглянути будову цієї групи тварин. Олігохет збирають знаряддями лову, які застосовують при вивченні бентосу. Тих, що живуть в заростях водяних рослин – шляхом промивання рослин. Найбільш відомий для вивчення грунтових олігохет є методики О’Коннора і Нільсена. Виготовлення тотальних мікроскопів також дає неабиякі відомості про цей клас тварин. Заслуговує на увагу методика кількісної оцінки діяльності безхребетних в звичайних умовах.
Олігохети є цікавою групою безхребетних тварин, має як спільні риси у будові з іншими класами, так і певні, властиві лише їм, ознаки.
Тіло сегментоване, на ньому розміщені щетинки, які мають певне призначення. Малощетинкові втратили параподії та більшість придатків простомію.
Шкірно-м’язовий мішок складається з тонкої еластичної кутикули, шкірного епітелію та двох шарів м’язів. Шкіра багата на залозисті клітини. Вторинна порожнина тіла – целом. Целомічна рідина виконує функцію гідроскелета.
Травна система складається з передньої, середньої і задньої кишок. Особливістю є наявність вапнякових залоз, які виконують функцію вилучення з крові карбонатів та зв’язування надлишку вуглекислого газу в крові. Наявність тифлозолю забезпечує збільшення поверхні середньої кишки. Задня кишка закінчується анальним отвором.
Видільна система представлена метанефридіями та хлорагогенними клітинами.
Кровоносна система замкнена. Складається з кишкового синуса, спинної, черевної, кільцевих та поперечних судин. У зв’язку із шкірним диханням розвивається густа підшкірна сітка дрібних судин та капілярів.
Дихальна система, як правило, відсутня. Газообмін відбувається через вологу шкіру та кровоносні капіляри. Деякі водяні форми мають зовнішні зябра.
Нервова система представлена парним надглотковим ганглієм, навколо глотковими конективами та черевним нервовим ланцюжком. Органи чуття розвинені слабо.
Усі олігохети – гермафродити. У деяких видів відоме самозапліднення. Є види, що здатні до партеногенезу. Крім статевого розмноження, у водяних форм спостерігається нестатеве, шляхом поділу тіла. Розвиток відбувається без метаморфоз.
Література
Брем А.Э. Жизнь животных. В 5 т. Под ред. Т.И. Северцова. – М: Учпедгиз, 1948.
Гиляров И.С. Жизнь в почве. – М.: Молодая гвардия, 1985. – 191 с.
Гиляров М.С. Учёт крупных почвенных беспозвоночных (Мезофауны) // Методы почвенно-зоологических исследований. – М.: Наука, 1975.
Григорьева Т.Г. Роль растительного покрова в формировании почвенной фауны // Почвоведение. – 1950. – № 11. – С. 681-686.
Догель В.А. Зоология беспозвоночных. Под ред. Ю.И. Полянского. – М.: Высшая школа, 1981. – 606 с.
Иванов А.В. Большой практикум по зоологии беспозвоночных. Кольчатые черви. Ч. 2. – М.: Высшая школа, 1983.
Іванців В.В. Морфо-екологічні адаптації грунтових олігохет. – Луцьк: Група оперативної поліграфії, 1995.
Іванців В.В. Тотальні мікропрепарати і колекція безхребетних тварин: Навч. посіб. – Луцьк: В-во ВДУ, 2001. – 163 с.
Іванців О.Я. Збирання та виготовлення колекцій безхребетних тварин. – Луцьк, 2000. – 60 с.
Козловская А.С. Роль беспозвоночных в трансформации органических веществ болотных почв. – Ленинград: Наука, 1976.
Курчева Г.Ф. Роль животных в почвообразовании. – М.: Знание, 1973. – 64 с.
Курчева Г.Ф. Роль почвенных животных в разложении и гумификации растительных остатков. – М: Наука, 1971. – 150 с.
Мольчак Л.О., Мельнійчук М.М. Деградація грунтів та шляхи підвищення їх родючості. – Луцьк: Надстир’я, 1998. – 278 с.
Перель П.С. Распространение и закономерности распределение дождевых червей фауны СССР. – М.: Наука, 1979. – 272 с.
Попченко В.И. Водные малощетинестковые черви Севера Европы. – Ленинград: Наука, 1988. – 287 с.
Распространение и закономерности распределения дождевых червей фауны СССР. – М.: Наука, 1979. – 272 с.
Руководство по зоологии. Т. ІІ. Под ред В.А. Догеля, А.А. Зинкевича. – М.: Из-во АН СССР Москва-Ленинград, 1940.
Черви, моллюски, членистоногие. Сборник научных трудов. Под ред. А.А. Пиневича. – Новосибирск: Наука, 1989. – 136 с.
Шевчук М.Й., Зіньчук П.Й., Коламко А.К. Грунти Волинської області. – Луцьк: Вежа, 1999. – 164 с.
Щербак Г.Й, Зоологія безхребетних. К.2. – Київ: Либідь, 1996. – 319 с.
Додаток А
Співвідношення розмірів і чисельності грунтових безхребетних
(за Гіляровим)
