Для підрахунку великих грунтових безхребетних найбільш придатна така вологість грунту, при якій грудка грунту, зажата в кулак, утворює ком, що зберігає свою форму при розжаті руки, але легко розсипається від легкого удару, а грунт не прилипає до руки. При такій вологості поверхневого шару грунту безхребетні тримаються біля поверхні, а грунт легко перебирається і розсіюється.

Під час польових досліджень грунтових безхребетних важливо знати не лише їх чисельність, але й і розподілення в грунті по глибинах. Це буває важливо для співставлення цих даних з розподіленням кореневих систем і розміщення генетичних горизонтів грунту, для виявлення тих глибин, на яких тримаються ті чи інші види. Зручніше всього при взятті проб аналізувати грунт по шарах, глибиною до 10 см кожний. Після взяття проби на глибину до зникнення безхребетних треба провести заміри генетичних горизонтів грунту і зробити короткий опис розрізу і якщо попутно не беруть проб на вологість – на око визначити вологість кожного шару грунту. При цьому треба мати на увазі, що іноді після перерви на 10 – 20 см знову зустрічаються грунтові мешканці. Глибше інших живуть дощові черви і геофіліди. Решту проб достатньо брати на 10 см глибше зустрічі, виявленої при взятті першої проби. Проби, площею 0,25 м2 краще всього брати в чотирьох. Один викопує землю, двоє її перебирають, один збирає і записує знайдених тварин. В багатьох випадках зручним є метод взяття проб для підрахунку великих безхребетних з допомогою великих бурів.

Для підвищення точності розміру проби рекомендовано взяття проб з допомогою забитих в грунт рамок чи пластинок, однак, цей спосіб придатний лише при взятті проб до глибин 20 см, тобто при дуже обмежених за своїми завданнями дослідженнями. Для полегшення роботи по аналізу грунтових проб і підвищення точності результатів за рахунок нівелювання індивідуальних особливостей людей, що беруть проби, був запропонований ряд методів вилучення із проб грунтових тварин.

Один з методів – промивання грунту на системі сит, проведене в стаціонарних умовах. В установці Марріса верхнє сито має комірки шириною 3,5 мм, середнє – 1,5 мм, нижнє – 0,5 мм. Проба грунту поміщається на верхнє сито. Промиті потоком води частини грунту і різні включення (і тварини) розподіляються по ситах, а найдрібніші виливаються.

Метод промивання Григор’євої застосовується в польових експедиційних умовах. Зразки грунту в мішках доставляють до берега водойми чи іншого джерела великої кількості води, де проводять промивання на системі сит, виготовлених із чергування циліндричних відер і відер, що розширяються до верху, днища яких замінені сіткою – найбільші великі комірки у верхньому відрі, найбільш дрібні – у нижньому відрі. Ефективність цього методу невелика при роботі з лісовими грунтами, в яких є залишки рослин, і особливо на торф’яниках. Відбір тварин, що прилипли до мокрих залишків рослин, дуже тяжкий і при врахуванні великих форм промивання недоцільне (Гілеров М.С.).

Інший метод використання води для вилучення великих об’єктів з проб – скаламучення в насиченому розчині солі – дозволяє враховувати комах, але неефективний при визначенні червів. Крім того, при скаламученні в розчинах солей спливають рослинні рештки, з яких тяжко вибрати тварин.

Зручний варіант – циліндричне сито, яке обертається навколо поздовжньої осі. Ця модель дуже проста і зручна при використанні. При повороті ручки і з нею – всього циліндра, комірки сита якого дорівнюють 5 – 8 мм, частинки грунту і тварин потрапляють в підставлений ящик, де тварини легко знаходяться. Застосування сит обмежено властивостями грунту, що аналізується. На безструктурних і слабоструктурних пісках використання сит доцільне. Доцільне і просіювання на ситах лісової підстилки при врахуванні населення цього шару. Але на тяжких грудкуватих грунтах, на чорноземах, при дослідженні грунту з великою кількістю коренів і дернини використання сит не дає ні помітного прискорення роботи, ні підвищення точності результатів.

Для підрахунку всіх груп грунтових безхребетних ручне розбирання на місці в польових умовах – метод, що дає найбільш об’єктивні дані про порядок чисельності і співвідношення зустрічей окремих таксонів і екологічних груп.

Спеціально для підрахунку дощових червів застосовується полив поверхні грунту подразнюючими покриви червів рідинами, що змушують їх виходити на поверхню (марганцевокислий калій, формалін) (Гілеров М.С.).

1.3. Культивування окремих видів грунтових олігохет

Культивування окремих видів грунтових олігохет добре вивчене. Енхитреїд можна тривалий час утримувати в лабораторних умовах великими групами в дерев’яних ящичках із субстратами, багатими органічними речовинами. Ящички закривають зверху і 1-2 рази в місяць субстрат зволожують. Оптимальна температура для утримання енхитреїд – 17-180С.

Для культивування енхитреїд добрим середовищем можна вважати гомогенізований грубий гумус із ялинового лісу. Для приготування субстрату грубий гумус висушують при температурі 500С, потім розтирають і пересівають через сито з отворами 2 мм. Важливо, що користь субстрату була не менше 50 %. Дерев’яні ящики (150 х 250 х 70мм) наповнюють підготовленим субстратом, в кожний ящик поселяють по 10-15 екземплярів енхитреїд і зволожують 3-4 рази на місяць. Тварини в такому середовищі добре ростуть і розмножуються.

Енхитреїди можна культивувати також на агарі в чашках Петрі. Попередньо на цьому середовищі вирощують бактеріальні або грибкові плівки. Коли вони покривають всю поверхню агару, тоді в посудину поселяють один-два екземпляри енхитреїд. Через місяць олігохет потрібно переселити в свіжу