Сітчасті мішечки мають той недолік, що через дрібні комірки, крім мікрофауни, можуть проникати деякі дощові черв’яки і личинки великих комах на перших стадіях свого розвитку. Крім того. Часті вилучення мішечків і перевірки порушують фауну поміщеного в них опаду.

Поєднання найбільш вигідних елементів цих методів, можливо, дозволить з достатньо більшою точністю оцінити масштаби діяльності окремих груп безхребетних і переваги впливу грунтової фауни на процес розкладання рослинних залишків над мікробіологічним в звичайних умовах. Для подібних досліджень застосовують спроби комбінувати різні методи. Найкращим вважається метод виключення тварин нафталіном. Ні лабораторними, ні напівлабораторними експериментами досягти подібних результатів неможливо через невідповідність звичайних умов. Тим не менше і такі дослідження мають неабияке значення для пізнання ролі грунтових безхребетних в грунтоутворенні і гуміфікації (Курчева Г.Ф.).

Розділ 2. Характеристика грунтів

2.1. Дернові грунти

Дернові грунти поширені в поліській частині області – Шацькому, Ковельському, Маневицькому, Ратнівському, Любешівському та північній частині Ківерцівського природно-сільськогосподарського районів. Залягають вони на зандрових рівнинах, заплавах річок та обширних зниженнях біля боліт. Сформовані переважно на алювіальних та водно-льодовикових відкладах. Загальна площа цих грунтів 232 894 га, за останні десятиліття їх площі збільшилися за рахунок осушення низинних боліт.

За механічним складом переважають піщані, глинисто-піщані, супіщані та суглинкові. Розрізняють такі дернові грунти: дернові опідзолені та їх оглеєні супіщані і суглинисті відміни, дернові піщані і глинисто-піщані, дернові карбонатні та елювії щільних карбонових порід.

Для дернових грунтів характерний профіль чорноземного типу, розділений на гумусовий, перехідний горизонти та материнську породу. Гумусовий горизонт становить 18-30 см. Для всіх дернових грунтів характерна безструктурність, лише суглинисті слабоструктурні. Вміст гумусу складає 2,3-5,0%. Реакція грунтового розчину pH 5,2-7,3. Дернові грунти забезпечені порівняно непогано рухомими формами фосфору 3,3-28,6 мг, азоту 4,0-8,5 мг, калію 2,0-22,3 мг на 100 г. грунту. Фосфор у дернових карбонатних грунтах міститься у важкодоступних для рослин формах через наявність великої кількості карбонатів. Ці грунти придатні для вирощування зернових, проростання і трав’янистих культур (Мольчак Л.О.).

2.2. Дерново-підзолисті грунти

Ці грунти є найбільш поширеними на території області і займають близько 482 700 га або 34,2% від загальної площі. Утворились вони в результаті поєднання підзолистого і дернового грунтів, в процесі грунтоутворення.

Для дерново-підзолистих грунтів загальною особливістю є поділ профілю на горизонти вимивання та вливання колоїдів і окислів, підвищена кислотність, мала родючість. За ступенем підзолистості вони поділяються на слабо- , середньо- та сильно-підзолисті, а за механічним складом – на піщані, глинисто-піщані, супіщані та суглинкові, глеєві та легко-суглинкові.

Дерново-слабо-, середньо-підзолисті, піщані, дерново-приховано-підзолисті зв’язано-піщані, супіщані, легкосуглинкові та глеюваті відміни грунтів поширені по всій території поліської частини області і займають площу 200769 га, з яких 117 691 га використовують як орні, 22 000 га – як кормові угіддя. Решта зайняті під лісами та ділянками, що не використовуються в сільському господарстві. Сформувалися ці грунти переважно на водно-льодовикових та давньо-алювіальних відкладах, інколи на морені. Місцями підстелюються карбонатними породами.

Дерново-приховано-підзолисті грунти приурочені до вододільних просторів та борових терас річок, які в рельєфі дуже часто виражені піщаними горбами і грядами, дюнами та валами. Ознаки опідзоленості в цих грунтах майже відсутні, немає чітко вираженого та вмивного горизонтів. тому їх називають приховано-підзолистими або боровими пісками. Глибина гумусового горизонту від 18,7 до 21,8 см, вміст фізичної глини 2,05-2,45%, гумусу – 0,89-0,97%, кислотність – 4,50.

У дерново-слабо-підзолистих грунтах гумусовий горизонт становить 11,8-33,8 см. Під ним залягає елювіальний горизонт, який у верхній частині представляє собою ясно-жовтий пісок з білястими плямами. Це горизонт вимивання, який поступово переходить у слабоілювіальний – пісок жовтого кольору, на фоні якого помітні тонкі (1-3 см) звивисті бурі прошарки. Горизонт вмивання (ілювіальний) на глибині 90-115 см переходить у грунтоутворюючу (материнську) породу.

Дерново-слабопідзолисті та дерново-середньопідзолисті глейово-піщані грунти подібні між собою будовою грунтового профілю, але середньо-підзолисті відрізняються від слабопідзолистих різко вираженим елевіальним горизонтом, який має назву підзолистого. У нижній частині чітко виділяються суцільний білястий прошарок від 2-3 до 20 см завтовшки. Вмивний горизонт представлений чергуванням шарів білястого піску та щільного червоно-бурого суглинку або супіску (Мальчак Я.О.).

Глеюваті відміни вищеописаних грунтів залягають на вирівнюваних та знижених формах рельєфу. Характерною ознакою для них є оглеєність материнської породи, голубувато-сизих плям і плям та твердих залізомарганцевих конкрецій різних розмірів.

У механічному складі всіх вищеописаних грунтів фракція (0,25-1,0 мм) піску становить 84-90% і більше, а на долю мулуватих частинок у піщаних грунтах припадає до 2%, глинисто-піщаних від 2 до 5% і в глеєво-піщаних до 8% та більше.

Висока водопроникність і мала вологомісткість обумовлюється легким механічним складом даних грунтів. Навіть після довготривалих злив у верхніх шарах грунту вологість не перевищує 8%. Грунти мають велику кількість пор, що приводить до високого проникнення повітря, яке викликає швидкий розклад органічних речовин, особливо гною та торфо-гноєвих компостів.

Вміст гумусу в цих грунтах незначний – 0,89-1,63%, реакція грунтового розчину кисла (pH 4,50-5,60), сума ввібраних основ та ступінь насиченості основами дуже малі. Вміст поживних елементів незначний – азоту 1,1-6,5 мг, фосфору – 0,4-5,5 мг, калію – 0,3-4,5 мг на 100 грам грунту.

Дерново-підзолисті піщані та глинисто-піщані грунти відносяться до найбідніших грунтів області. Для поліпшення фізичних властивостей та підвищення родючості цих грунтів потрібно збільшувати вміст глинистих частинок шляхом внесення необхідної кількості органічних та