Дерново-слабо-, середньо- і сильно-підзолисті глеюваті супіщані і суглинкові та дерново-слабо- і середньо-підзолисті неоглеєві грунти найбільш поширені в південній частині Полісся – Рожищанському, Ковельському, Турійському, Любомильському, Ківерційському районах та північній частині Володимир-Волинського району.

Займають площу 68 тис. га, з яких 44,8 тис. га під ріллею. Грунтоутворюючою породою в них є переважно водно-льодовикові відклади.

За ступенем вираженості елювіального та ілювіального горизонтів ці грунти поділяються на дерново-слабо-, середньо- і сильно-підзолисті. Дерново-підзолисті грунти відрізняються від піщаних глибинним гумусовим горизонтом (18-24 см) та наявністю товстіших (до 3 см) суглинкових прошарків в ілювіальному горизонті.

Дерново-середньо-підзолисті супіщані грунти в елювіальному горизонті мають суцільний білястий прошарок товщиною до 20 см, а в ілювіальному горизонті – суглинкові прошарки понад 5 см.

У дерново-сильно-підзолистих грунтах гумусовий горизонт значно менший і більш світлий, білястий прошарок більше 22 см, а глинясті прошарки досягають 10-15 см.

Грунти цієї групи мають кращі фізико-хімічні властивості порівняно з попереднім завдяки більш важкому механічному складу: кількість мулуватих частинок становить 5-11% в супіщаних відмінах, 11-19% в легко-суглинистих. Щільний ілювіальний горизонт перешкоджає проникненню вологи в нижні шари. Водний режим є більш сталим. Вони мають більшу суму ввібраних основ, вищий відсоток гумусу та ступінь насиченості основами, ніж піщані. Насиченість кальцієм і магнієм залишається низькою, у зв’язку з чим вони мають значну кислотність, що негативно впливає на ріст і розвиток сільськогосподарських культур. В одному шарі цих грунтів міститься до 17 % гумусу. Кислотність становить 5,3-5,6%, тобто вони слабокислі. вміст рухомих форм поживних речовин в них такий: азоту – 3,5-8,0 мг, фосфору – 0,4-5,2 мг, калію 1,6-6,6 мг на 100 г грунту.

Дерново-підзолисті супіщані та суглинкові грунти є більш родючими ніж піщані їх відміни.

Утворення на невеликій глибині в’язкого, щільного оглеєного горизонту, який погано пропускає вологу, виникає застій води на поверхні грунту.

Дерново-підзолисті глейові та сильно-глеєві грунти у верхньому горизонті містить 1,2-2,4% гумусу, реакція грунтового розчину кисла (pH 4,6-5,7), сума ввібраних основ та ступінь насиченості основами дуже малі. Вони мають незначні запаси рухомих форм поживних речовин, а саме: азоту 4,5 мг, фосфору 0,6-5,0 мг, калію 1,5-4,9 мг на 100 г грунту.

Для покращення родючості цих грунтів потрібно вносити органічні добрива, які тут виступають не лише джерелом поживних речовин, а й засобами підвищення їх біологічної активності та поліпшення фізичних властивостей (Мольчак Я.О.).

Розділ 3. Морфологія малощетинкових

3.1. Зовнішній вигляд

За загальним планом будови олігохети близькі до Polychaeta. Це виключно полімерні кільчаки, що втратили параподії та більшість придатків простомію. Вони мають гомономну метаметрію, проте на певних сегментах тіла у статевозрілих особин є кільцевоподібне розширення – поясок, епідеміс якого виділяє речовину кокона.

Тіло олігохет більш-менш витягнуте, майже циліндричне. Простомій, як правило, не має придатків та очей, і лише в деяких морських видів є парні очі (родина Naididae). Зрідка простомій буває витягнутий у хоботок. Перистомій відсутній, рот розташований на першому сегменті тулуба. Кількість сегментів коливається від 5-6 до 500-600. Параподії редуковані, на їх місці залишаються парні щетинки. У кожному сегменті, крім першого, є, як правило, чотири пучечки щетинок – два спинні та два червні. Іноді спинні пучечки редуковані, або рідше, можуть взагалі зникати. У кожному пучечку, як звичайно є пара щетинок, а у водних форм – від 2 до 10-15, причому різноманітної форми (голкоподібні, гачкоподібні, пірчасті тощо). У деяких тропічних форм (рід Pheretimania) щетинок буває до 150, вони утворюють віночки навколо кожного сегменту. Щетинки беруть участь у рухах червів: риючі форми впираються ними у стінки нірки, водяні за їх допомогою плавають.

На статевих сегментах є особливі щетинки, розміщені поблизу від чоловічих статевих отворів. Вони розширюють отвори сім’яприймачів партнера при копуляції. Крім того, біля отворів сім’яприймачів є особливі гострі і товсті ножеподібні щетинки, які мають поздовжній жолобок. Вони з силою впираються в шкіру партнера і, ймовірно, спрямовують сперму до сімя’приймачів.

3.2. Шкірно-м’язовий мішок

Шкірно-м’язовий мішок має характерну для кільчаків будову й складається з тонкої еластичної кутикули, шкірного епітелію (епідермісу) та двох шарів м’язів: тонкого кільцевого й товстого поздовжнього. Між мускульними волокнами рихло лежать клітини сполучникової тканини. У місцях відходу щетинок утворюється впивання кутикули та епідермісу – щетинконосні мішечки. Шкіра олігохет багата на залозисті клітини, що лежать між епітеліальними. Слиз, який вони виділяють, змащує тіло, в грунтових олігохет робить його вологим, що є необхідною умовою для шкірного дихання. Численні слизові та білкові одноклітинні залози розташовані в епітелії пояска і вони виділяють речовину кокона (Щербак Г.Й.).

Під шкірно-м’язовим мішком міститься шар перитонеального епітелію, що щільно прилягає до нього і вистилає вторинну порожнину тіла – целом. Целом найчастіше поділений дисепиментами на окремі сегменти, проте в межах кожного сегмента правий і лівий целоми не відокремлені: у них відсутній спинний мезентерій, а в деяких видів частково або цілком і черевний. У кожному дисепименті є один отвір під кишечником, через який проходить черевний нервовий ланцюжок та черевна кровоносна судина. Інколи дисепименти зникають, наприклад в Aelosoma. У целомічній рідині плавають чисельні клітини різноманітної форми – амебоцити, головна функція яких – фагоцитоз твердих екскреторних частинок, бактерій і різних стадонніх тіл. Крім