Екологічно небезпечними для забруднення повітря прийнято вважати найбільш великі теплові електростанції і теплоелектроцентралі (в США – потуж-ні-стю більше за 4,4 ГВт [20, 278]), а також сміттєпереробні заводи потужністю більше 250 т в день. З іншого боку, відсутність централізованих систем опалю-вання в містах викликає до життя безліч дрібних і автономних джерел тепла, які дають масові викиди забруднень в атмосферу без якого-небудь очищення.

Дуже ефективні дослідні сірковловлюючі установки: для міста з населен-ням 500 тис. за опалювальний сезон при утилізації 90% сірчистого газу можна отримувати до 170 т сірчаної кислоти в доби. У промислово розвинених країнах сірковловлюючими установками вже обладнано більше за половину всіх ТЕС.

Вихлопні гази автомобілів містять біля 200 різних хімічних сполук, з них 170 отруйних. Інтенсивність фотосинтезу знижується на 10%, якщо концентрація циклогексану становить 0,2 мг/м3, бензолу – 0,1 мг/м3. Свинець, що міститься у вихлопних газах, як і інші важкі метали, в природних умовах практично не знешкоджується і нагромаджується в рослинах, організмах тварин і людини. Так, трава біля автомагістралі містить 200-400 мг/кг (сухої речовини рослин) свинцю, а на відстані 300 м від неї – до 5 мг/кг. Вміст свинцю в листі дерев на центральних вулицях Брюсселя в 25 раз вище, ніж на околиці міста. Різні види дерев по-різному нагромаджують свинець: в Лондоні, наприклад, самий високий зміст свинцю встановлений в листі ліщини (680 мг/кг), дуба (280 мг/кг), відносно низький – в листі ясена, вільхи, берези, верби [20, 278].

Забруднення повітряного басейну значно посилює корозію металів, прискорює руйнування фасадів будівель. У Стокгольмі, наприклад, швидкість корозії металів більш ніж в 15 раз вище, ніж в Кируні, розташованому в субарктичній зоні з більш чистим повітрям. Як показали С. К. Татур і А. Д. Шеремет (1974), 35-40% відмов в системах автоматизації виробництва і управління пов'язані із забрудненням повітря (пил, гази і т. д.) [20, 278]

Повітрообмін у великому місті в значній мірі здійснюється завдяки різниці температур між містом і передмістям. У місті температура звичайно на декілька градусів вище, ніж на околиці, іноді ця різниця досягає 10°С. Тепле повітря над містом підіймається вгору, і його замінює менш тепле повітря, що напливає з околиць. У зв'язку з цим винесення промислових підприємств і ТЕЦ на околиці міста не такий вже й ефективний захід.

У містах порушений і режим опадів. Відбуваються істотні зміни в поверхневому стоці і дренажному процесі: час стоку знижується, його пік підвищується, об'єм і інтенсивність зростають. Менша частка поверхневого стоку, що попадає в ґрунтові води. Рівень ґрунтових вод знижується. Але можливі і зворотні процеси, коли внаслідок поганий інфільтрації або ж витоку з водопровідних, опалювальних чи каналізаційних колекторів рівень ґрунтових вод може підвищуватися. Можуть утворюватися пливунні ґрунти. На урбанізованих територіях зростає ймовірність повеней, посилюються процеси ерозії і змиву ґрунту (в 10-15 раз інтенсивніше, ніж в сільській місцевості). Зливові і талі води у великих містах звичайно сильно забруднені.

Отже, сучасне місто – складне штучне середовище, створене людиною на природній ландшафтній основі. Екологічні проблеми міст виникли практично одночасно з самими містами. Місто є великим споживачем різних ресурсів, але в ньому практично немає умов для утилізації відходів. Вплив міст на навколишнє середовище в найбільш узагальненому вигляді систематизують у таких основних напрямах: 1) зміна клімату міст і приміських зон внаслідок теплових і радіаційних емісій, підвищених концентрацій домішок в повітрі; 2) зміна гідрологічних і гідрогеологічних умов, рослинності, рельєфу, ґрунтового покриву; 3) забруднення навколишнього середовища, в т. ч. шумове, електромагнітне і т. п.

Розділ 2. Фактори впливу на міське середовище та здоров'я населення

2.1. Промисловість

Класифікація промислових виробництв за масштабом і характером їх впливу на навколишнє середовище (табл. 2.1) проведена по двох зв'язаних ознаках:

1) головна ознака – шкідливість і величина викидів;

2) додатковий – ресурсомісткість (водо- і землемісткість).

Таблиця 2.

Угрупування промислових виробництв по шкідливості викидів і ресурсомісткості [20, 193]

Показники | Шкідливість викидів (I-V)

і ресурсомісткість (А-Д)

най-вища

I. A-B | висока

II. Б-Г | середня III. В-Г | нижче середньої IV. В-Г | низька

V. Г-Д

Ширина санітарно-захисної зони (м) | 1000 | 500 | 300 | 100 | 50

Величина стоків (млн. м3/рік) | >20 | 10-20 | 5-10 | 1-5 | <1

Загальна витрата води (млн. м3/год) | >300 | 100-300 | 50-100 | 10-50 | <10

Територія, що займається (га) | >200 | 100-200 | 25-100 | 7-25 | <7

Витрати сировини, палива, енергії, прямо не пов'язаних з впливом на природу, тут не враховуються.

Є і виключення: питомі витрати сировини, води та ін. високі, а шкідливість викидів невелика. У цілому ресурсомісткість знижується від стадії видобутку сировини до верхніх поверхів його переробки. Цій же закономірності підлегла і шкідливість викидів.

I. Викиди високої шкідливості

А. – Ресурсомісткість найвища: металургія повного циклу; глиноземно-алюмінієве (нефелінове) виробництво; нафто- і газопереробка; нафто- і електро-хі-мія; синтетичний каучук; капролактам; целюлозно-паперове і паперово-картонне; ТЕС великої потужності (ГРЕС); кар'єрний видобуток вугілля, руди та ін.

Б. – Ресурсомісткість висока: феросплави і спеціальні стали; передільна металургія і прокат; трубопрокат і металовироби; глиноземне і алюмінієве виробництво; титаномагнієве; мідно-нікелеве; свинцево-цинкове; коксохімія; синтетичні спирти; синтетичні (нітрон) і віскозні волокна; підземний видобуток вугілля, нафти, природного газу, металевих руд, хімічної і технічної сировини.

8.