Таблиця 2.

Середні показники забруднення каналізаційних вод [20, 282]

Забруднюючі компоненти | Кількість забруднювачів в грамах/чол/добу

Зважені речовини | 65

БПК5 неосвітленої рідини | 54

БПК5 освітленої рідини | 35

Азотні сполуки | 8

Фосфати (в т. ч. від миючих засобів) | 3,3(1,6)

Хлориди | 9

ПАР (поверхово активні речовини) | 2,5

Середня концентрація забруднюючих речовин в стічних водах комунально-побутового сектора в цей час становить приблизно 1 кг/м3, в т. ч. біля 50% загального об'єму забруднюючих речовин знаходиться в розчиненому стані. Для стічних вод характерна висока бактерійна забрудненість і насиченість органікою [20, 282].

Комунально-побутові стоки міст по своїй шкідливості порівнянні з промисловими: для їх нормативного стану необхідно розбавлення в середньому 10-кратним об'ємом чистої води.

У великих містах з розрахунку на одного жителя (з урахуванням забруднених поверхневих стоків) щодобово скидається біля 1 м3 забруднених вод. При роботі станцій біологічного очищення стічних вод утворюється велика кількість відпрацьованого забрудненого мула. Його використання як добрива проблемне через вміст токсичних речовин. Його часто складують, займаючи нові ділянки і забруднюючи ґрунтові води. Кращий вихід – утилізація з отриманням біогазу.

По співвідношенню побутової і дощової мережі розрізнюють системи каналізацій [20, 283]: 1) роздільну (повну або неповну): 2) напівроздільну: 3) зага-ль-носплавну. Повна роздільна система складається з двох самостійних підземних мереж – побутової і дощової. Неповна роздільна система включає підземну мережу побутових стоків і поверхневу (лотки, кювети, канави) – дощових.

Напівроздільна система складається з двох мереж, об'єднаних загальним головним колектором (спеціальні розділові камери перед головним колектором здатні направити частину дощового стоку – при сильному дощі – в найближче водоймище). У загальносплавній системі всі стоки відводяться по єдиній підземній мережі, в якій також передбачені розділові камери – зливоспуски для скидання надмірних стоків в найближче водоймище (без очищення).

Очищення міських стічних вод не вирішує радикально питання захисту водних об'єктів, але здатне витягнути до 85-90% забруднення. При очищенні вирішуються такі задачі [20, 284]: 1) звільнення стічної рідини від зважених мінеральних і органічних речовин – механічне очищення; 2) звільнення від розчинених і колоїдних органічних речовин – біологічне очищення; 3) звільнення від патогенної мікрофлори – знезараження або дезинфекція; 4) знезараження або утилізація осаду.

Біологічне очищення не передбачає повної мінералізації всієї органіки стічних вод. Треба досягнути норми. Розпад і мінералізація органіки відбувається за рахунок життєдіяльності сапрофітної мікрофлори, її біохімічних, ферментативних процесів (адсорбція органічних речовин і колоїдів поверхнею мікробної клітки). Швидкості розпаду різні: швидко розкладаються вуглеводи (декілька годин), повільно – жири, найбільш важко – білкові речовини (звичайно поступають в формі сечовини).

Важливий напрям – використання міських стічних вод як одне з джерел технічного водопостачання. Найбільш економічний і прогресивний метод – використання осадів стічних вод як добрив. Внаслідок життєдіяльності населення утворяться некорисні, небажані або небезпечні відходи речовин і матеріалів.

Проблема твердих побутових відходів дуже актуальна для великих міст і міських агломерацій. Склад ТПО неоднорідний, в ньому по масі: 20-40% макулатури, 20-40% харчових відходів, 2-5% і більше чорних і кольорових металів, 1-5% пластмас, 4-6% скла, 4-6% текстилю та ін. Склад ТПО в різних країнах принципово один і той же, тому проблеми їх видалення і переробки багато в чому ідентичні. Окремі види відходів вимагають диференційованого їх збору, обробки, утилізації або поховань: сміття і спеціальні відходи з поверхні автомагістралей, відпрацьовані масла, жири, лаки, фарби, електричні лампи, радіоактивні відходи і шлами та ін. [20, 289]

Найбільш поширеним методом залишається вивіз ТПО на звалища. Вибір місця звалищ контролюється по гідрографії і топографії. Дно звалища повинно бути вистелено спеціальними захисними матеріалами. Підбираються оптимальні види покриття днищ – пісок, ґрунт та ін. Для видалення газів, що утворюються на звалищі, встановлюють вентиляторні труби. Відходи зазнають ущільнення. Звалище повинне розташовуватися поза зоною підземного водоносного горизонту. Звалища вимагають значного земельного відведення: для поховання 1 т ТПО потрібно 3 м2 площі.

Спалення ТПО має вже вікову історію, яка виявила його переваги і недоліки. Достоїнства спалення: об'єм відходів зменшується в 10 раз; різко знижується рівень забруднення; при температурі 1000°С забезпечується достатня стерилізація матеріалу. Його недоліки: шкідливі викиди в атмосферу; знищуються цінні компоненти; відновлювати чорні метали із золи і шлаків малоефективно (вихід по масі – 30%). При спаленні 1 т ТПО утворюється в середньому 320 кг шлаків, 30 кг леткої золи і 6 тис. куб. м димових газів. На частках золи осідають важкі метали [20, 289].

Набув поширення і інший метод промислової переробки ТПО – з отриманням компосту. Органічні речовини в ТПО потенційно придатні для виробництва сільськогосподарських добрив.

Самим прогресивним утилізаційним методом є роздільний збір промислових і побутових відходів (по видах сировини) і використання їх найбільш цінних компонентів як повторної сировини. До 80% ТПО є цінними матеріальними ресурсами. Підраховано, що на міських звалищах нашої колишньої країни щорічно втрачалося більше 1 млн. т сталі, 3-4 тис. олова, біля 200 тис. т алюмінію і міді,

Склад побутових відходів згодом міняється. Швидко росте частка в ТПО пластмас, скла, металів. З'явилася необхідність попереднього сортування ТПО з витяганням всіх цінних компонентів: повторну сировину чорних і кольорових металів направляють на переплавлення; макулатуру – на виготовлення паперу, картону або ж на отримання палива; органічну фракцію – на вироблення компосту, корму для худоби