об'ємом, типом, швидкістю руху та іншим ознакам обвали дуже різноманітні. Об'єм обвалів може змінюватися від десятків до сотень тисяч кубічних метрів, швидкість руху – від міліметрів в тиждень до десятків кілометрів за годину. Крім діючих обвалів, виділяють завмерлі, рух яких протягом тривалого часу геодезичними методами не фіксується [23, 51].
Причиною сходження обвалу є порушення рівноваги схилу. Чинники, що спричиняють утворення обвалу, можна поділити на природні і антропогенні.
До природних чинників відносять: ослаблення міцності порід, що складають схил, внаслідок перезволоження атмосферними опадами і вивітрювання, збільшення крутості схилу внаслідок підмиву його водою, сейсмічні поштовхи.
До антропогенних чинників відносять: перезволоження порід за рахунок витоків, підтоплення або поливу території, підрізування схилів при прокладці доріг, трубопроводів або розробці кар'єрів, додаткове навантаження на схил внаслідок його забудови, вібраційний вплив транспортних засобів або вибухів.
Як правило, на території міст декілька чинників діють спільно, що приводить до підвищення частоти виявів зсувних процесів.
Обвали часто є постачальниками матеріалу для грязьових потоків – селів. Селі – водні потоки, насичені твердим матеріалом. Формуються частіше за все під час зливових опадів і сніготанення в горбистих або гірських районах при наявності великої кількості рихлого, вивітреного матеріалу. Селі володіють значними швидкостями руху і великою руйнівною силою. Область живлення селю являє собою звичайно верхню частину водозбірного басейну, що має круті схили. Область транзиту – шлях рух селю по лінії найбільшого падіння (з кутом падіння 25-40°), де швидкість рух селю максимальна. Область розвантаження являє собою нижню частину долини ріки або рівнину, де сель різко сповільнює рух і відбувається розвантаження принесеного матеріалу. В залежності від кількісного співвідношення в складі селю води і твердого матеріалу, а в складі твердого матеріалу – глинистих, дрібноуламкових часток і уламків порід – їх поділяють на зв'язні, незв'язні, грязекам'яні і водокам'яні. Найбільша щільність у зв'язних селів (до 1900 кг/м3), найменша – у водокам'яних (біля 1100 кг/м3). Утворення селів часто провокується наявністю техногенного відкладення [23, 54].
На території міст України широко поширене таке явище, як підтоплення. Воно встановлене в 244 містах і селищах, причому площа підтоплення може досягати 30, а з урахуванням потенційного підтоплення навіть 50% території міста, як, наприклад, в Харкові [23, 55].
До підтоплених міських територій відносять такі, на яких рівень ґрунтових вод розташований вище за 2,5 м від відмітки поверхні землі. На території зелених насаджень відповідно до санітарних норм допускається підвищення рівня ґрунтових вод до 1 м від поверхні.
Підтоплення внаслідок великої різноманітності природних умов і складу порід, що складає територію міський агломерації, відбувається по-різному. У одних випадках може відбуватися підвищення рівня ґрунтових вод, в інших – формування техногенної верховодки або техногенного водоносного горизонту. Нарівні із зміною рівня ґрунтових вод відбувається зміна їх складу. Внаслідок обводнення знижується несуча здатність порід основи споруд, руйнуються матеріали підземних комунікацій і конструкцій, забруднюються внаслідок витоків з каналізації ґрунтові води. Підтоплення провокує розвиток зсувних процесів, як в Дніпропетровську і Чернівцях. На підтоплених територіях зростає вогкість ґрунтів і змінюється склад їх поглиненого комплексу. Стійка тенденція такого роду приводить до заболочування місцевості, обводнення підвалів і льохів, зміні фіто- і зооценозів даної території. Типовим прикладом є поширення в будинках із затопленими підвалами комарів родів Culex, Anopheles і Aedes [23, 55].
Основними причинами розвитку підтоплення в містах України є:
зміна умов поверхневого стоку, зокрема створення водосховищ;
засипка природних дрен – ярів, балок, стариць;
недостатній розвиток мережі зливової каналізації і поганий її стан;
розвиток мереж водопостачання без відповідного будівництва системи водовідведення;
витоки з мереж водопроводу і каналізації і аварії на них;
баражний вплив дорожнього насипу, свайних полів, колекторів великого діаметра і тунелів метрополітену [23, 55].
Затоплення, тобто утворення вільної поверхні води над земною поверхнею, є одним з найбільш поширених природних процесів, пов'язаних з виходом рік з берегів. Воно наносить великого матеріального збитку і супроводжується людськими жертвами. Затоплення в заплавах рік залежить від загальної кількості і розподілу атмосферних опадів, інфільтраційних характеристик і рельєфу місцевості. Затоплення може відбуватися внаслідок швидкого танення снігу і льоду, нагінних явищ в гирлах рік, підпора річкового стоку або прориву гребель [23, 56].
Затоплення на урбанізованих територіях характеризується рівнем підйому води і частотою повторюваності. Ці характеристики знаходяться в прямій залежності від площі з водонепроникним покриттям (забудова, асфальт і т.п.) і від об'єму зливового стоку.
Практично всі міста України, розташовані в заплавах рік, частково зазнають затоплення, особливо в роки з високої водозабезпеченістю.
Ерозія ґрунтів на території міст розвивається під впливом зосередженого поверхневого стоку, а іноді внаслідок витоків з водонесучих комунікацій. Найбільш інтенсивно ерозія ґрунтів відбувається при будівельних роботах внаслідок розпушення і виїмки ґрунтів і ґрунтів. Інтенсивність ерозії в період будівництва в 10 раз вище, ніж на землях сільськогосподарського використання. Вміст зважених часток у водних потоках на території будівництва підвищується в десятки разів [23, 56].
Річкова ерозія є результатом впливу водного потоку на русло і полягає в розмиві, транспортуванні і акумуляції наносів. Ерозійна робота ріки залежить від витрати і швидкості потоку, петрографічного складу порід, в яких ріка прокладає русло. Найбільша інтенсивність ерозії спостерігається при великих витратах ріки і малій стійкості до розмиву порід, в яких сформоване русло. Внаслідок ерозії виникає загроза спорудам, розташованим на берегах, що підмиваються. Відкладення наносів в ріці приводить до її обміління, утрудняє судноплавство, посилює загрозу підтоплення прилеглих територій. Зарегулювання річкового стоку в межах міських територій дозволяє знизити
