економічної оцінки всіх видів природних ресурсів в більшості досліджень, що провадяться в цій області, є ди-ференційна рента. Цей показник акумулює в собі оцінку таких факторів, як кількість і місце розташування ресур-сів. Дослідження показника диференціальної ренти відкри-ває шлях для зіставлення різнорідних природних ресурсів і встановлення єдиних цін на природну сировину, за яких чистий дохід буде народногосподарським показником ефективності їх використання. Однак дискусія з цих про-блем ще не завершена, продовжують висловлюватись точ-ки зору про відсутність диференціальної ренти в наших умо-вах і тому безперспективність будь-яких концепцій встанов-лення цін на природні ресурси. Це помилкова точка зору, оскільки однакова за кількістю та якістю праця, вкладена, наприклад, у різні за якістю земельні ділянки, дає різні економічні результати і за будь-яких умов. Аналогічні ре-зультати одержуються і на земельних ділянках з різним географічним положенням відносно районів реалізації го-тової продукції.
Основна ідея рентної оцінки ресурсу полягає в наступ-ному. Рентна оцінка за своїм значенням дорівнює народ-ногосподарським (не галузевим і не індивідуальним) додатковим витратам, які можуть виникнути через вибуття цього ресурсу з експлуатації (наприклад, вичерпання ко-рисної копалини, затоплення сільськогосподарських зе-мель, заміна рекреаційного використання лісу на лісоекс-плуатаційне тощо). Звичайно ресурс, який вилучається або, навпаки, залучається замість того, що є, називається замикаючим. Ті ресурси, безповоротна втрата яких не су-проводжується економічними втратами ні в даний момент,
ні в перспективі, одержують нульову оцінку. Позитивну (не нульову) оцінку мають так звані обмежені ресурси, внаслідок прикладення суспільної праці до яких виникає дифе-ренціальна рента. Отже, обмежені ресурси — це такі ре-сурси, для забезпечення необхідної кількості яких потрібна трудова діяльність.
Методика визначення рентної оцінки ще остаточно не розроблена, відсутні самі рентні оцінки і плата за ресурси з урахуванням ренти. Останнє часом призводить до того, що ресурси використовуються нераціонально, між відомі ствами недостатньо погоджено їх використання.
Ще одним своєрідним підходом до оцінки природних ресурсів є розрахунок ціни природного ресурсу (землі) на підставі витрат на освоєння угідь. Однак на відміну від оцінка землі на підставі диференціальної ренти при такому підході недовраховуються природні, біологічні властивості грунту. При такому підході н.айвищу оцінку будуть мати угіддя, розташовані в несприятливих умовах, оскільки їх освоєння потребує капіталомісткої підготовки. Згідно з першим підходом
де ОПРД.Р. — оцінка природного ресурсу на основі дифе-ренціальної ренти; ДР — диференціальна рента; Ен — нор-матив ефективності.
Відповідно другий підхід передбачає:
де ОПРВо, — оцінка природного ресурсу за витратами на його освоєння; ?Во — витрати на освоєння даного природного ресурсу.
Очевидно, найближче до істини буде стояти оцінка при-родного ресурсу за агрегатованим показником:
Нагромаджено широкий досвід грошового вираження економічної оцінки.
За розрахунками академіка С. Г. Струміліна, середня оцінка сільськогосподарських угідь, виходячи із витратна підготовку до використання 1 га, наприкінці 60-х років становила 135 крб.
За даними С. Д. Черемушкіна, який використовував для оцінки диференціальну ренту, середня оцінка 1 га сільськогосподарських угідь в середині 60-х років становила 309 крб. При цьому оцінка землі була різною в республіках і регіонах (Молдавська РСР — 1780 крб/га, Казахстан — 112 крб/га). Загальна вартість сільськогоспо-дарських угідь становила 188 млрд крб (вартість основ-них фондів без землі на 1 січня 1966 p. — 601 млрд крб).
За розрахунками Е. С. Карнаухової, середня оцінка сільськогосподарських угідь на 1961—1971 pp. .була визна-чена в 307 крб, а середня оцінка 1 га орних земель — 710 крб з коливаннями від 187 крб. для Далекого Сходу до 2225 крб для Середньої Азії.
На 1991 p. вартість освоєння 1 га землі під ріллю в Україні в середньому становила 4,8—9,5 тис. крб, під кормові угіддя (сінокоси і пасовища) — 3—4 тис. крб/га. При та-кій оцінці вартість землі як природного ресурсу переви-щила б вартість основних виробничих фондів сільськогос-подарського призначення України в п'ять разів. Це дуже велика сума, однак у цьому є своя перевага з точки зору екології — чим вищий норматив оцінки, тим краще він ви-конує свою функцію щодо охорони аграрних угідь від ви-лучення їх на несільськогосподарські потреби, сприяє еко-номії цінних земель.
Оцінка землі як природного ресурсу залежить ще й від її господарського використання, тобто від функціонально-го стану на якийсь конкретний момент. На кінець 1990 p. 1 га землі в центрі середнього міста оцінювався в 1 млн крб і в 450 тис. на периферії (в Москві — 1,5—2 млн і 600 тис. крб відповідно). Це пов'язано з тим, що викори-стання землі для несільськогосподарських цілей в багатьох випадках приносить набагато більшу ренту, ніж у сільсько-му господарстві.
Останнім часом досить широкої популярності набула енергетична оцінка природних продуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їх внутріш-нього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різнорідні явища підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати.
Різниця або відношення між витратами і виходом енер-гії досить об'єктивно характеризує продуктивність праці.
Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться до дії згідно з формулою
де опре — оцінка природних ресурсів енергетична; Ев — енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів; Be. — вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.
Оцінка лісових ресурсів провадиться у формі так званої лісо-вої такси (тарифу). Це ніби ціна деревини дерев, які ростуть в лісі, вона, за задумом, повинна заміщувати витрати держави на ведення лісового господарства, на виробництво лісу, вирівнювання госпо-дарських угідь
