ін.
За попередніми даними, флора Волинської області налічує близька 1300 видів вищих спорових і насінних рослин, які належать приблизне до 100 родин і понад 450 родів.
У зв'язку з різноманітністю рослинного покриву (тут поширені ліси, луки, болота, торфовища, чагарничкові пустища, рослини відкритих водойм, рештки остепнених лук та лучних степів) складники флори Волинської області за біологією і екологією досить різноманітні. Тут переважають види лісові (близько 40% флористичного складу), лучні (близько 20%), болотні (понад 10%) та водні і прибережні (близько 10%). Серед житєвих форм неподільне панування належить трав'яним багаторічникам (близько 70%).
Територія Волинської області входить до складу Східно-Європейської провінції широколистяних лісів Європейської широколистяної зони. У межах області розрізняють два геоботанічних округи – Західно-Поліський і Волинський.
Південь Волинської області, віднесений Г.І. Біликом і Є.М. Брадіc до Волинського геоботанічного округу, називають також Лісостепом. Для рослинного покриву Волинського Лісостепу найбільш типові мішані ліси з дуба черешчатого, граба та сосни звичайної, які вкривають до 9 % території, а також залишки остепнених луків та скельно-степової рослинності (див. додаток). Для фрагментів лучно-степової рослинності, між іншим, властиве виростання в її складі таких типових представників лісостепової деревно-чагарникової флори, як степова вишня і клокичка. Значні площі займають також болота і луки, на які разом припадає близько 10% площі. Луки збереглися майже виключно по долинах великих річок, по їх заплавах. Болота ж переважно пов'язані з долинами невеликих річок (Липи, Луги, Чорногузки та ін.), з утворенням великих торфових масивів. Торфовища переважно низинні.
2.2. Регіональні ландшафтні природні парки як форма охорони природи
Однією з основних форм охорони природи є заповідна, яка полягає в охороні і збереженні тих об'єктів природи, які інтенсивно не використовуються у народному господарстві і мають наукове, естетичне та культурне значення. До таких об'єктів належать заповідники, заказники, пам'ятки природи.
У Волинській області функціонують такі форми заповідних об'єктів:
Державний природний парк – це заповідна територія, яка виділена з метою збереження природних комплексів, що мають особливу економічну, історичну та естетичну цінність у зв'язку з сприятливим поєднанням природних та культурних ландшафтів, і використання їх у рекреаційних, освітніх, наукових та культурних цілях. У Волинській області створено на території Шацького району Шацький державний природний національний парк.
Державні заказники республіканського значення – це заповідні території, які виділені з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або декількох компонентів найбільш цінних типових або унікальних комплексів на час, необхідний для виконання поставлених перед заказником завдань та підтримки загального екологічного балансу.
Територія державних заказників республіканського значення з усіма об'є-к-тами природи, що на ній знаходяться, є державним природно-заповідним фо-ндом України. В області створено 5 державних заказників республіканського зна-чення загальною площею 1733 гектари. Із них: ландшафтних – 1, ботанічних – 4.
Державні заказники місцевого значення – заповідні території, виділені для охорони окремих видів рослин і тварин, типових природних комплексів, гідрологічних, геологічних та інших об'єктів. Державні заказники як республіканські, так і місцеві діляться на такі типи: ландшафтні, ботанічні, лісові, загальнозоологічні, орнітологічні, іхтіологічні, гідрологічні.
В області створено 69 державних заказників місцевого значення загальною площею 16191 гектари: із них лісових – 21, ботанічних – 14, гідрологічних – 27, орнітологічних – 4, загальнозоологічних – 2 і орнітологічний – 1.
Державні пам'ятки природи – природні об'єкти, які мають велике наукове, культурне або історичне значення (меморіальні урочища та дерева, озера тощо). Пам'ятки природи поділяються на державні пам'ятки природи республіканського значення і державні пам'ятки природи місцевого значення. В залежності від характеру походження та необхідного режиму охорони, державні пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
У Волинській області офіційно затверджено 206 природоохоронних об'єктів, які підлягають охороні та збереженню, як цінні об'єкти природно-ресурсного потенціалу області.
2.3. Історія дослідження лікарських рослин
Відомості про дію і використання лікарських речовин та отрут були відомі ще первісним людям. На протязі всієї історії людства лікарські речовини широко використовувалися для лікування захворювань, а отрути – для отруєння тварин. Збереглося багато старовинних книг, з описом впливу та використання лікарських речовин.
Видатним представником матеріалістичного напрямку в медицині був Гіппократ, який говорив: про те, що знаходиться під землею і над землею, можна лише здогадуватися. Він підкреслював залежність організму від зовнішніх умов: їжі, води, рослин. Здоров'я, Гіппократ пов'язував із балансом чотирьох рідин: крові, слизі, жовтої та чорної жовчі; хворобу – з дискразією, тобто порушенням балансу цих рідин.
Важлива залежність між головними філософськими думками свого часу і уявами в галузі патології і фармакотерапії проявилась у концепції Галена, який написав "Енциклопедію", де розвиває вчення Гіппократа. Гален широко ввів у практику витяжки із природних продуктів (галенові препарати) [9].
Зберігачами знань античних греків і римлян у галузі медицини в цей час вважалися араби, зокрема видатний лікар Ібн-Сіна (Авіцена). В його "Каноні медицини", крім описаних сотень лікарських рослин, наводяться рецепти приготування різних ліків.
Літературні пам'ятки Київської Русі свідчать про широкий кругозір вчених Заходу і Сходу. Є підстави вважати, що в ті часи існували праці медичного характеру, приводилися відомості про лікування хвороб.
Першими систематизованими відомостями енциклопедичного характеру, серед яких було багато й медичного змісту, вважається "Ізборник Святослава", перекладений з грецької на болгарську мову і переписаний для сина Ярослава Мудрого – Святослава.
Важливу роль в історії розвитку фармакології відіграли оригінальні праці лікарів Київської Русі. Перші систематичні описи лікарських речовин (травники, зілейники, квітники) з'явилися на Русі у 13 – 15 ст. В цей час Флоринський написав зілейник або траволікар.
У Київській
