були вже явно статевозрілими, до розмноження приступає тільки близько 1% самок. У наступні 6 місяців починають розмножуватися ще 7% самок. А 92% самок до однорічного віку залишаються яловими. Чим старше стають самки, тим вище їх плодючість – число дитинчат в одному приплоді і число приплодів в році. Період вагітності сірого щура триває 21-22 діб. На долю одних статевозрілих самок доводиться по 2,2 приплід в рік, або близько 17-18 щуренят на кожну пару виробників. З 9 пар щуренят, що народилися за рік, лише 1 пара приступить до розмноження і то лише у самому кінці року.
Обережність (підозріле відношення до всього, що пропонує людина) – біологічно (і практично) важлива особливість сірих щурів. Про обережність щурів було відомо давно Який ступінь обережності, випадково з'ясував англійський еколог Д. Читті в 1941 р. Він вирішив провести облік баз виловів, які не відображали фактичної чисельності щурів, по масі з'їденої приманки. У фанерні ящики з прорізами в бічних стінках він насипав заздалегідь зважену пшеницю і ящики поставив в місця, де вирішив провести обліки.
Перша перевірка наступного дня уразила несподіваним результатом: у всіх ящиках щури, яких було багато, пшеницю не чіпали. На 2-у добу досліду пшеницю вони знову не чіпали. На 3-ю добу було з'їдено лише декілька грамів, на 4-у – трохи більше. Лише на 8-9-у добу щури з'їли майже всю запропоновану їм пшеницю (до 3,5 кг в кожному ящику) [4].
Для успішного вилову щурів необхідно подолати їх підозрілість, привчити їх до нешкідливої приманки і до виду ненасторожених пасток.
2.2.7. Бобер
Боброві – великі гризуни. Тіло їх масивне, хвіст сплощений зверху вниз і покритий більшими роговими щитками. Пальці задніх ніг з'єднані плавальною перетинкою, а передні вільні. Пазур другого пальця задніх кінцівок роздвоєний, утворюючи своєрідну вилку, що, очевидно, допомагає боброві розчісувати волосся й видаляти ектопаразитів. Вушні раковини при зануренні звіра у воду складаються уздовж, ніздрі замикаються. Щічних зубів 16: але 4 у верхній і нижній щелепі.
Бобер добре відомий. Довжина тіла досягає 1 м, маса 30 кг. Посередині хвоста зверху тягнеться твердий роговий кіль.
Між роговими пластинками на хвості розсіяне рідкісне, коротке і жорстке волосся. Волосяний покрив різко диференційований на грубий остюк і густий м'який підшерсток. Хутро від світло-коричневого до майже чорного. Попереду від опальних залоз знаходяться парні мускусні залози, секрет яких відомий під назвою бобрового струменя. Корінні зуби звичайно не мають коріння, слабо відособлене коріння утворюється лише у деяких старих особин. Різці ізольовані особливими виростами губ від ротової порожнини, що дозволяє гризти під водою. Маслянистим секретом парних анальних залоз бобер змащує хутро і захищає його від намокання [4].
Ще в раннього історичного часу бобри населяли всю лісолугову зону Європи, Азії і Північної Америки. По заплавах річок вони йшли на північ через всю тайгову зону до лісотундри, а на південь – через степову зону до напівпустель. У колишньому СРСР (на початку минулого століття) вони мешкали лише в небагатьох місцях: у Білорусії (на річках Сожі, Березині і Прип'яті), на Україні (у басейнах Прип'яті, Тетеруки і Ужа), в областях Смоленській (на річці Сожі) і Вороненькій (у басейні річки Вороніж), в Північному Заураллі (на річках Конда, Сосьва, Пелим та ін.) і в Туві (у верхів'ях Єнісею).
Бобри поселяються по берегах поволі поточних лісових річок, стариць і озер, уникаючи широких і швидко поточних, а також промерзаючих до дна водоймищ. Важлива наявність у водоймища заплавної деревно-чагарникової рослинності з м'яких листяних порід (верби. тополі, осики), а також велика кількість водної і прибережної трав'янистої рослинності, що становить раціон бобра.
На уподобаному водоймищі бобри влаштовують нори або хатини. Нори риють за наявності крутих берегів. Вхід в нору завжди розташовується під поверхнею води. Хатини будують в місцях, де риття нори неможливе, – на низьких заболочених берегах або на мілинах. Вони мають вид великої купи хворосту, скріпленої мулом, заввишки до 1-3 м і діаметром до 10 м. Усередині хатини влаштовують обширну порожнину, виходи до якої ведуть у воду. Зустрічається і перехідні тип притулку – напівхатини. Це нори, в яких замість зруйнованої стелі влаштовують настил з віток. Взимку в хатинах зберігається позитивна температура, вода не замерзає, і бобри мають можливість виходити в підлідну товщу водоймища. У водоймищах з непостійним рівні води, що при спаді могло б привести до осушення виходів з нір або хатин, бобри споруджують дамби – приклад складної будівельної діяльності тварин, що став знаменитим. Дамби влаштовують нижче за поселення із зрізаних стовбурів дерев, віток і хворосту, що скріпляється глиною, мулом, шматками сплавини і іншим матеріалом. Іноді бобри влаштовують ще канали, по яких сплавляють заготовлений деревний корм.
Могутніми різцями звірі не тільки легко перегризають гілки, але і валять крупні дерева, підгризаючи їх біля основи стовбура. Осику діаметром 5-7 см бобер валить за 2 хв. У поваленого дерева вони відгризають гілки і розділяють на частини. Частину гілок поїдають на місці, а інші зносять і сплавляють по воді до житла або до місця будівництва дамби. Дерево діаметром 10-12 см бобер валить і обробляє за одну ніч, так що до ранку на місці роботи звіра залишається лише пеньок і купка характерних стружок.
Влітку бобри вважають за краще харчуватися трав'янистими рослинами (кубушкою, лататтям, ірисом, очеретом і ін.). Восени бобри інтенсивно валять дерева і зайняті заготівлею