Ефективність поглинання залежить від швидкості і тривалості аспірації досліджуваного повітря через поглинальне середовище. Швидкість аспірації можна вважати оптимальною, коли вона узгоджується з швидкістю розчинення або хімічної взаємодії вловлюваних мікродомішок, а також з швидкістю розчинення утворюваних сполук в поглинальному середовищі. Приклади:

Приклади:

5. Повнота сорбції чи десорбції. Важливим моментом є селективність сорбції по відношенню до визначуваної речовини. Наприклад, при концентруванні спиртів групи С1-С10 на силікагелі метод дозволяє визначити їх в кількості, що не перевищує 50% (при умові негайної десорбції спиртів бензолом). Неповноту десорбції можна пояснити реакцією спиртів з силікагелем з утворенням ефірів кремнієвої кислоти.

6. Хімічні чи фотохімічні реакції. Основними фотохімічними реакціями в атмосферному повітрі є реакції діоксиду і оксиду азоту, озону, атомів і збуджених молекул кисню, радикалів, оксиду вуглецю, парів води, аміаку, органічних речовин і іонів.

СПОСОБИ СТАБІЛІЗАЦІЇ І КОНСЕРВУВАННЯ РЕЧОВИН

Коли хімічному аналізу піддається стічна вода, яка є суспензією, її треба гомогенізувати. Найкраще використовувати механічне перемішування з допомогою мішалки, що швидко обертається. Стабільність гомогенного стану зберігається протягом 10-15 хв. Ще кращі результати досягаються при введенні в пробу перед її перемішуванням дуже незначної кількості рідкого скла – 100 мг в перерахунку на SiO; на 1 л суспензії. Тоді суміш залишається однорідною протягом 2 год.

Контроль органолептичних показників і фізико-хімічних характеристик. Запах, якісне і кількісне визначення. Якісне визначення запаху проводять як при кімнатній температурі, так і при нагріванні до 60 °С в колбі, накритій склом. Результат визначення виражають описово: хлорний запах – запах вільного хлору, землистий – запах вологого ґрунту, фенольний, запах нафти, аптечний, сірководневий, тухлий, запах гнилого сіна і т.д. [3, 78]

Для кількісного визначення запаху знаходять так зване порогове число, яке виражає, в скільки разів треба розбавити аналізовану воду чистою, що не має запаху, щоб запах проби перестав відчуватися. В тих випадках, коли запах води обумовлений наявністю в ній речовин, що мають кислотні чи лужні властивості, запах треба визначати при тому рН, при якому він найбільш відчутний. Це значення рН знаходять експериментальне, приготувавши ряд буферних розчинів і додавши в кожний розчин однакову кількість аналізованої проби.

Умови проведення визначення: оскільки результати можуть відрізнятися при проведенні визначення різними аналітиками, то паралельно треба проводити не менше трьох незалежних аналізів. Якщо аналізована проба піддавалась хлоруванню, то в таких випадках рекомендується проводити два визначення запаху: одне – без будь-яких змін проби, друге – після її дехлорування еквівалентною кількістю аскорбінової кислоти чи тіосульфату.

Для визначення в колби набирають 2, 5, 10, 50, 150 мл води, що аналізується і розбавляють розбавляючою водою до 200 мл. Визначають, при якій концентрації ще присутній запах порівняно з чистою розбавляючою водою. При потребі можна взяти інший діапазон концентрацій. Порогове число визначають за формулою:

Порогове число = А + В/А,

де: А – об'єм аналізованої проби, мл;

В – об'єм введеної розбавляючої води, мл.

Якщо відомо, що вода містить тільки одну речовину, яка має запах, то можна визначити концентрацію цієї речовини порівнянням запаху з еталонними розчинами.

Визначення кольору. Визначення кольору води має важливе значення при експресних методах аналізу води. Наприклад, контроль кольору стічних вод целюлозно-паперових комбінатів дозволяє контролювати вміст лігнінних речовин без проведення дорогих аналізів органіки.

Методи визначення кольору

1. Визначення кольору води візуально.

Цей спосіб може бути використаний для природної або питної води і для промислових стічних вод з незначним забарвленням. Визначають інтенсивність забарвлення проби шляхом візуального порівняння зі шкалою Ханзена. Розчин для порівняння забарвлення готують, розчинивши 1,245 г K2PtCl6 і 1,000 г СоСl2.6Н2О в 1л дистильованої і деіонізованої води і 100 мл соляної кислоти густиною 1,18 г/см3. Забарвлений розчин містить 500 мг платини віл розчину. Кольорову шкалу Ханзена отримують, додавши від 2,5 до 35 мл розчину в колбу на 250 мл і додавши води.

Колір досліджуваної води визначають в стандартних одиницях шкали Ханзена в межах від 0 до 70 мг/л платини.

2. Визначення кольору води спектрофотометричне.

Визначення кольору природних вод проводять при довжині хвилі ртуті (436 нм). Промислові води можуть мати оптимальне світлопоглинання в іншому діапазоні.

Методи визначення мутності.

1. Метод з використанням трубки для визначення прозорості (для чистих і слабо забруднених вод).

2. Метод з використанням диску для визначення прозорості, в основному використовується для поверхневих вод.

3. Кількісне визначення з використанням нефелометрів:

а) визначення розсіювання випромінювання – використовується для вод з малою мутністю (наприклад, питних).

б) вимірювання послаблення потоку випромінювання – більш вживаний для вод з високою мутністю.

На визначення можуть впливати забарвлені речовини, тому краще проводити вимірювання при довжинах хвиль більше 800 нм.

Визначення питомої електропровідності. Питома електрична провідність – міра потоку, створеного іонами, що присутні в воді. Вона залежить від концентрації і природи іонів, в'язкості розчину і температури. Чиста вода в результаті власної дисоціації має питому електропровідність 5,483 мкСм/м при 25 °С.

На вимірювання значення електропровідності може впливати забруднення проби всередині комірки. Заважаючі впливи, викликані цим, важко виявити, вони можуть змінювати константу комірки і спотворювати результати визначення. Їх можна встановити