з допомогою стандартного розчину хлориду калію.
Інші заважаючі впливи можуть бути викликані пухирцями повітря, які осідають на електродах при нагріванні до 25 °С. При низьких значеннях провідності (менше 1 мСм/м) на результати впливає атмосферний СО2 і аміак. Тоді вимірювання треба проводити в установках проточного типу.
ВИСНОВКИ
Отже, класифікацію взуттєвої промисловості доцільно провести використовуючи класифікацію взуття, оскільки підприємства взуттєвої промисловості розрізняють за видами взуття, яке вони виробляють.
Підприємства взуттєвої промисловості можна класифікувати наступним чином:
вузькоспеціалізовані (які виробляють взуття якогось одного виду, наприклад, чоловічі чоботи);
спеціалізовані (які виробляють взуття якогось одного виду, але ширшого асортименту, наприклад, чоботи чоловічі, жіночі, дитячі);
неспеціалізовані (які виробляють різні види взуття).
Технологічний процес виробництва взуття складається з наступних операцій:–
розкрій і розрубка шкір і обробка деталей верха і низу взуття;–
обробка деталей верха і низу взуття;–
Процеси зборки взуття, які можна згрупувати так:
1) виготовлення заготовок;
2) формування заготовки на колодці;
3) прикріплення деталей низу;
4) обробка взуття.
За визначенням Агенції захисту довкілля США попередження забруднень включає заходи, спрямовані на зниження кількості забруднення з його джерела або інші заходи, які зменшують кількість або усувають повністю появу забруднюючих речовин до того, як вступають в дію інші заходи по управлінню відходами. Це зводиться до простішого його визначення: "Якщо ви цього не продукуєте, то вас не болітиме голова, як його позбутися".
Шляхи зменшення відходів у взуттєвій промисловості можуть бути поділені на 4 основні групи:
управління використанням сировини і матеріалів;
модифікація і вдосконалення процесів виробництва;
зменшення об'ємів відходів;
утилізація відходів.
Взуттєве виробництво представляє собою виробництво з таким характером обробки вихідної сировини, у результаті якого виходить основна товарна продукція (взуття), а також відходи виробництва, виробничого споживання, і побічні продукти.
Відходи взуттєвого виробництва класифікують в основному за видами матеріалів, використовуваних для деталей взуття, і за напрямками використання цих матеріалів. За напрямками використання відходи поділяють на відходи, отримані при розкрої матеріалів для верха і низу взуття. Відходи, отримані при розкрої матеріалів, поділяють на відходи натуральних, штучних шкір, гуми, текстилю, картону й ін. Відходи шкір, у свою чергу, підрозділяють по видах шкір (обрізь хромова, вирубка юхтова, відходи від синтетичних шкір і ін.).
Відходи взуттєвого виробництва утворюються головним чином у процесі розкрою матеріалів. До них відносяться: вирубка шкіряна (від шкір для низу взуття), юхтова (шматок), від гуми пористої і монолітний, сирицевих і пергаментних шкір (шматок); відходи штучної і синтетичної шкір (шматок), штучного і натурального хутр; вирубка з усіх видів картонів; обрізки поролону; спуск шкір для низу взуття і їхніх замінників (гума, штучна шкіра й ін.), не придатні для переробки на деталі взуття; відходи повсті, текстилю (шматок-локшина), синтетичної вати й ін.
Процеси виготовлення взуттєвих виробів складаються з ряду технологічних операцій, при виконанні яких утворюються пил і стружка, причому іноді пиловиділення супроводжується шкідливими газами. Найбільш значні пиловиділення відбуваються в складальних і підготовчих цехах при обробці деталей взуття.
Частота обертання фрези до 200 с–1 приводить до того, що фрезерування супроводжується не тільки максимальним пиловиділенням, але і димо- (газо-) виділенням, що відбувається внаслідок високих температур, що виникають під дією тертя фрез об оброблювані вироби. Найбільш шкідливим у складі диму, що утворюється при фрезеруванні, є оксид вуглецю, вміст якого в зоні подиху може в багато разів перевищувати гранично припустимі концентрації. Крім того, при фрезеруванні деяких видів гум поряд з оксидом вуглецю виділяються також стирол і пари акрилонитрилової кислоти в кількостях, що перевищують гранично припустиму концентрацію в 5-15 і більш раз.
Основними засобами вимірювання екологічних показників виробництво у взуттєвій промисловості є ваги, сита, мікроскопи.
Надійність контролю за забрудненнями сильно залежить від способу відбору проб. При цьому відбір проб є відповідальною операцією, оскільки правильний вибір способу відбору проби може сприяти більшій надійності і вибірковості методу.
Література
Безопасность технологий и природа: Сборник. – М.: Знание, 1989. – 94 с.
Буянов А.А. и др. Аспирационные и пылеуборочные установки обувных и кожгалантерейных предприятий / А. Буянов, Г. Свищев, С. Уманский: Сп-ра--вочное пособие. – М.: Легкая и пищевая промышленность, 1982. – 184 с.
Василечко В., Чихрій С. Попередження забруднення та хімічний контроль промислових стічних вод: Курс лекцій. – Львів: Світ, 1997. – 188 с.
Глухов В.В. и др. Экономические основы экологии / В.В. Глухов, Т.В. Лисочкина, Т.П. Некрасова. – СПб.: Специальная литература, 1997. – 304 с.
Закон України “Про відходи” / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 36-37, ст. 242.
Захист довкілля від антропогенних чинників: проблеми попередження забруднення та мінімізація відходів виробництва / Семінар 20-21 лютого 1997 року. – Львів, 1997. – 97 с.
Карпухина Л.И. и др. Переработка отходов кожевенно-обувного производства: Справочник / Л.И. Карпухина, А.В. Пономарева, П.И. Чайковский. – К.: Техніка, 1983. – 85 с.
Колыгин В.Г. Промышленная экология: Курс лекций. – М.: МНЭПУ, 2000. – 238 с.
Набоков А.Б., Сергеев М.В. Борьба с шумом в обувных производствах. – М.: Легпромбытиздат, 1991. – 160 с.
Организация и регулирование экономики. Вып.112 / Ред. З.В. Макуха. – К.: Либідь, 1993. – 166 с.
Шевцова Т.П. Технология обуви: Учебник. – М.: Легкая и пищевая промышленность, 1983. – 296 с.
Экономика и экология природопользования: Учеб для вузов / Э. В. Гирусов, С. Н. Бобылев, Л.А. Новоселов и др. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 455 с.