ланцюга. Необхідно визначити, на якому з етапів виробничого процесу продукуються шкідливі відходи, прослідкувавши виробничий процес в зворотному порядку від стадії обробки відходів;
повторне використання у виробничому процесі: з усієї кількості отриманих відходів відділяється сировина, яка повертається на використання у цьому ж процесі. В межах підприємства продукти, які є відходами одного виробничого процесу, відділяють і вони можуть служити сировиною для інших виробничих процесів. Поза межами підприємства з загального об'єму відходів відділяються ті, які мають певну цінність і можуть бути використані для інших галузей чи підприємств;
замкнений цикл – ідеальна ситуація, коли всі відходи виробництва в повному обсязі повторно використовуються в цьому ж процесі;
нульові викиди – ситуація, при якій у всіх відходах певного виробництва вміст шкідливих речовин нижчий від тих, які можна зареєструвати наявними засобами аналітичного контролю;
реєстр токсичних речовин (в США прийнятий в 1986 p.) – підприємства повинні подавати відомості про викиди та транспортування з підприємств токсичних речовин і ця інформація повинна бути доступна для громадськості;
засоби мінімізації шкідливих відходів обов'язково повинні передбачати постійний аналітичний контроль виробничих відходів. В ідеалі корисним є такий контроль на вході і виході кожного окремого технологічного процесу, а не загальний "контроль на виході", в якому основна увага приділяється обробці викидів підприємств, а не превентивним заходам;
мульти-медіа – стосується комплексного вивчення усіх потоків відходів виробництва – газоподібних, рідких та твердих;
перенос з одного середовища в інше: методика обробки відходів, яку часто безпідставно вважають методом попередження забруднення довкілля. Обробка часто просто приховує шкідливі викиди в певне середовище його переносом в інше.
Приклади переносу забруднення з одного середовища в інше [4, 182]:
1. Повітря – вода: адсорбційні технології з використанням в якості адсорбенту води, інших рідин або розчинів (газоочисники, водяні ширми).
2. Повітря – тверда фаза: збір летких органічних чи неорганічних сполук на твердих сорбентах (наприклад, активованому вугіллі), будь-який вид фільтрування.
3. Вода – повітря: усування з розчину в повітря летких органічних та неорганічних сполук термічним способом або аерацією.
4. Вода – тверда фаза: затвердіння (наприклад, антифризу), викристалізація солей або інших речовин з водних розчинів при пониженні температури або під дією осаджувача, іонний обмін;
5. Твердий стан – повітря: найбільш поширений – спалювання речовин, що містять шкідливі відходи, а також сублімація твердих речовин;
6. Твердий стан – вода: розчинення, розведення.
В час екстенсивного розвитку промисловості, при державному плануванні промислового виробництва, питання, пов'язані з екологічними проблемами, поставали тільки у випадку надзвичайних ситуацій, аварій на промислових підприємствах. Оскільки працівники та керівники підприємств практично не несли персональної, юридичної чи матеріальної відповідальності за екологічну безпеку підприємства чи забруднення навколишнього середовища, то заходи по попередженню забруднень та мінімізації відходів носили і зараз несуть досить формальний характер. В умовах приватної власності власники підприємств та їх працівники несуть персональну відповідальність за забруднення навколишнього середовища та порушення екологічної рівноваги. Разом з тим, приватним фірмам, власникам, більше залежить на собівартості продукції, часі виробництва та конкурентноздатності. Однак, насправді ці два питання є взаємопов'язані: проведення екологічно чистого виробництва сприяє збільшенню доходів товаровиробника через ряд факторів.
Факторами, які стимулюють зменшення відходів промисловими об'єктами є [4, 183]:
Економічні стимули до мінімізації відходів явні (прямі):
економія сировини;
економія води, електроенергії і т.п.;
вартість отриманих вторинних матеріалів;
економія на транспортуванні, обробці та складуванні відходів;
плата за дозвіл на викид відходів.
Неявні (непрямі):
видатки на моніторинг, забір зразків, їх аналіз;
обробка, зберігання даних, їх декларування;
медичні дослідження, шкода здоров'ю працівників;
штрафи, судові справи, майнова відповідальність;
майнові збитки, вартість очищення об'єктів.
Додатковими стимулами до впровадження заходів по попередженню забруднення довкілля є:
стосунки з працівниками;
працівники гордяться підприємством, яке проводить відповідальну екологічну політику;
багато компаній мають спеціальні програми заохочення працівників, які дають пропозиції щодо зменшення кількості відходів чи зниження собівартості;
компанії намагаються створити імідж екологічно чистих підприємств. Громадська думка стає для них потужним ринковим фактором.
В США асоціацією працівників хімічної промисловості прийнята і діє програма "Відповідальність та турбота". В ній беруть участь 175 членів асоціації хімічної промисловості США, які представляють понад 200 фабрик та заводів, що виробляють 90% хімічної продукції США.
Декларована мета – переглянути всі основні виробничі процеси, реагувати на запити громадськості та відновити громадську довіру до хімічної галузі промисловості. Програма діє в таких напрямках [4, 185]:
здоров'я, безпека та захист довкілля;
мінімізація відходів та зниження кількості викидів;
введення системи попередження забруднення довкілля в розробку усіх виробничих процесів та проектування підприємств;
навчання всього персоналу підприємств.
Реалізація програми попередження забруднення довкілля включає в себе:
формулювання корпоративної політики;
навчання, семінари, взаємодія персоналу;
прив'язка до існуючих програм;
встановлення конкретних цілей, яких необхідно досягнути через реалізацію програми (наприклад, замінити всі галогеновмісні розчинники, зменшити загальну кількість викидів на Х %, внести зміни або повністю замінити певний виробничий процес чи операцію);
вироблення механізму оцінки зробленого (оцінювати успіх окремих проектів для постійного руху вперед);
ввести програму заохочення персоналу;
провести обрахунки фінансової вигоди "екологічних" нововведень порівняно з витратами на транспортування, очищенням відходів;
переглянути систему постачання та обліку матеріалів (централізоване постачання та облік, оптова закупка, блокування закупки матеріалів, які мають небажані складники);
реклама екологічних переваг продукції, що виробляється перед споживачами;
розглянути можливість повторного використання матеріалів.
Оцінка життєвого циклу (див. рис. 1), також відома як аналіз "від колиски до могили" або "проектування оточуючого середовища", є процес, з допомогою якого продукт виробництва проектується з усіма можливими впливами на оточуюче середовище і наслідками цих впливів [4, 186]:
чи є нешкідливою сировина і чи вона отримується способом, який не має шкідливого екологічного впливу;
чи процес виробництва продукту економне витрачає ресурси і