Екологічний менеджмент у молочній промисловості

курсова робота з екології

ЗМІСТ

Вступ

В Україні склалася дуже нераціональна матеріало- і енергоємна структура виробництва, яка зумовлює нещадну експлуатацію природних ресурсів, значне техногенне навантаження на навколишнє природне середовище. Застаріла технологічна база виробництва зумовлює утворення великої кількості відходів, що забруднюють навколишнє середовище.

У переробних галузях агропромислового комплексу, де в собівартості продукції частка матеріальних й енергетичних витрат становить понад 80 відсотків, особливої актуальності набуває необхідність зниження матеріаломісткості. Цього можна досягти завдяки широкому впровадженню безвідхідних технологій, комплексному використанню сировини й вторинних ресурсів у комбінованому виробництві. Ще один важливий аспект проблеми – гарантування екологічної безпеки молокозаводів, усунення шкідливого впливу відходів на навколишнє середовище.

Однак відходи виробництва і споживання можуть бути використані в багатьох виробництвах як вторинна сировина, замість дефіцитних первинних матеріальних і енергетичних ресурсів. Використання вторинних ресурсів є важливим елементом створення мало- і безвідхідних технологій на підприємствах і безвідхідних промислових комплексів в регіонах, де відходи одних виробництв використовуються як сировина в інших виробництвах.

Технології зменшення відходів повинні бути ключовим компонентом будь-якої рентабельної, досконалої програми виробництва. Ці складові виробничих процесів не обов'язково повинні базуватися на високих технологіях або потребувати значних капіталовкладень. Технології зменшення відходів можуть і повинні бути застосовані до будь-якого процесу, від найпростішого до виробничих процесів і програм, пов'язаних з космічними дослідженнями. Справді, деякі з найбільш рентабельних і досконалих технологій зменшення відходів представляють собою прості і відносно недорогі зміни у виробничих процесах.

Розглянемо все вищенаведене на прикладі молочної промисловості та виробництві морозива.

Розділ 1. Загальна характеристика молочної промисловості і виробництва морозива

1.1. Класифікація промисловості

Морозиво отримують шляхом збивання і заморожування молочних або фруктово-ягідних сумішей з цукром, зі стабілізатором, а для деяких видів – також з смаковими і ароматичними наповнювачами. Асортимент морозива дуже різноманітний і включає більше 50 найменувань. У залежності від складу наповнювачів розрізнюють такі основні види морозива: молочне, вершкове, пломбір (на основі молочних сумішей), плодово-ягідне і ароматичне (без додавання молочної сировини). Різновиди плодово-ягідного морозива виробляють з плодів, ягід або продуктів їх переробки (натуральних соків, джемів, конфітюрів, варення). Для виробництва ароматичного морозива використовують цукровий розчин з доданням кислоти, стабілізаторів, ароматичних есенцій і фарбувальних речовин. Любительські види морозива виробляють в невеликій кількості, використовуючи для виробництва різноманітні комбінації сировини.

Як же розвивалась молочна промисловість в колишньому СРСР? Переробка молока розпочалася ще за часів дореволюційної Росії. Поступово збільшується чисельність поголів'я великої рогатої худоби, з'являються перші підприємства по переробці молока, відкривається перший заклад по підготовці спеціалістів-молочарів. Його відкрив у селі Едимоново Тверської губернії у 1871 p. М. В. Верещагін, брат відомого художника. За його ж ініціативою в селі Остриковичі Тверської губернії з 1866 p. почала виробляти сир перша в Росії сироварня. Поступово молочне господарство міцнішає організаційно, об'єднуються для переробки та збуту молочних продуктів селяни, утворюються артілі.

З'являється нове обладнання – сепаратори, які за лічені хвилини відокремлювали жир молока, замість тривалого відстоювання. Це стало технічним проривом у збільшенні виробництва вершкового масла.

Другим поштовхом для розвитку молочного господарства, особливо для товарного маслоробства, було прокладання залізничних колій, що з'єднували віддалені губернії Росії з центром. Найбільш важливими стали залізниці, прокладені на північ до Вологди й Ярославля та на схід через всю країну аж до Тихого океану. Вони зв'язали сировинні райони країни з центрами її та дали вихід сибірському й вологодському маслу не тільки на ринки Петербурга та Москви, а й на європейські. Тому й не дивно, що з 1871 p., коли почав працювати перший маслоробний завод, до 1913 p. їх кількість зросла до 4 тис. А північно- та західноєвропейська зони країни стали основними центрами виробництва масла.

В 1913 p. в Росії переробка молока відбувалась в основному на вершкове та топлене масло і в меншій кількості на сир. Вона велась майже на 7 тис. дрібних заводів. Звичайно, техніки на них майже не було, все робилось вручну, санітарний стан був незадовільний, бо більшість з них розміщувались у селянських хатах. По суті, молочне виробництво того часу мало кустарний характер, ледве виходило за рамки домашнього приготування.

Найбільшу питому вагу у виробництві молочних продуктів займало на той час маслоробство. На виготовлення масла в 1913 p. було використано 97 % всього переробленого молока і тільки 3 % – на сир та продукцію з незбираного молока.

Сиру напередодні імперіалістичної війни було виготовлено менш, як 8 тис. тонн. Гірші справи були з виробництвом продуктів із незбираного молока. Склади, тобто «перевалка», були лише в Петербурзі, Москві та Одесі. А з чого ж готували люди вареники з сиром? Де діставали сметану, простоквашу та інші молочні продукти? На базарах. А привозили їх туди селяни, купці-посередники, бо молочної промисловості в нашому сучасному розумінні тоді не було.

У роки громадянської війни і без того ще неміцне молочне господарство було занедбане, скоротились виробництво масла, кількість молока. Та після війни і економічної розрухи почалося поступове піднесення і розвиток молочного господарства й промисловості по переробці молока. Нелегким був цей шлях від кустарного виробництва через кооперацію до державної промисловості, але він був пройдений.

У громадському тваринництві нарощувалось виробництво молока, будувалися та реконструювалися заводи по його переробці, вони оснащувались новим обладнанням, зростала їх потужність, здійснювалось технічне переоснащення підприємств галузі. Відбувалась і організаційна перебудова промисловості. Середні та вищі учбові заклади готували для неї техніків,