(пломбірну або декілька видів пошарово) подають на фасувальну машину, яка дозує морозиво в коробки. Морозиво в коробках, проходячи через морозильний апарат з температурою -37°С, загартовується і подається на конвеєр обробного стола. Для обробки тортів і тістечок з морозива використовують вершкові креми, виготовлені по рецептурах, куди входять суцільне згущене молоко з цукром, вершкове несолоне масло вищого гатунку, буряковий цукор, ванілін і вода. Для виготовлення кремів суміш згущеного молока з водою і цукром пастеризують при 85 °С протягом 5 хв., а потім охолоджують до 32-35 °С і додають ванілін. Масло нарізають невеликими шматочками, завантажують в кремозбивальну машину, вводять невеликими порціями пастеризовану суміш і збивають до отримання однорідної кремоподібної маси. Крем виготовляють в кількості, розрахованій на одну робочу зміну.
Зберігання морозива. Загартоване морозиво пакують в картонні коробки (краще з гофрованого картону по 2,4-6 кг нетто в залежності від виду фасування) і направляють в камери зберігання з температурою -18 – -25 °С і відносною вогкістю повітря 85-90%. Температурні коливання в камері не повинні перевищувати ±3°С, а при тривалому зберіганні морозива не допускаються зовсім. Фасоване морозиво в залежності від виду може зберігатися до 2 міс. При випуску з підприємства температура морозива молочних видів повинна бути не вище за -10°С, фруктово-ягідного і ароматичного – не вище за -12°С.
Розділ 2. Організація екологічного управління
2.1. Методи запобігання негативному впливу антропологічної діяльності на стан навколишнього середовища та здоров’я людей
Основний забруднювач стічних вод молокопереробних заводів, що інгібірує процес біохімічного очищення – казеїн. Нині найбільш ефективними вважаються два способи видалення казеїну із стічних вод: електрохімічний та біохімічний.
Біохімічний спосіб може бути реалізований як у аеробних, так і в анаеробних умовах.
Аеробне біологічне очищення висококонцентрованих стічних вод має ряд істотних недоліків, усунути які досі не вдалося. До них, зокрема, належать:
велика витрата електроенергії на аерацію стічних вод;
необхідність багатократної рециркуляції стічних вод та їх багатоступеневого очищення;
інгібірування процесу очищення казеїном;
велика кількість надлишкового активного мулу;
обмежені можливості аеруючих пристроїв щодо низьких концентрацій біоценозу;
складна експлуатація установок малої потужності.
Накопичений позитивний досвід використання анаеробного біохімічного очищення стічних вод свідчить, що цей процес більш стійкий до інгібіруючих речовин, ніж аеробний. Крім того, анаеробний процес придатний для очищення висококонцентрованих стічних вод без попереднього їх розбавлення і має такі переваги:
мала витрата електроенергії на очищення; низький приріст надлишкової біомаси;
можливість підтримування у реакторі високої концентрації біомаси; мінімальний об'єм анаеробних біореакторів не обмежений, на відміну від аеробних установок, експлуатація невеликих установок простіша. Проте анаеробним установкам властиві а деякі недоліки:
неможливість очищення стічних вод до визначених норм скидання у водойми;
для ефективного очищення бажано підтримувати оптимальну температуру стічних вод;
тривалий пусковий період.
Аналізуючи переваги й недоліки анаеробного та аеробного процесів, можна зробити висновок: для очищення стічних вод молокопереробних підприємств малої потужності найбільш доцільна двоступенева схема з анаеробним очищенням на першому ступені та аеробним на другому.
Установки для анаеробного очищення стічних вод поділяються на біореактори з завислоседиментуючим біоценозом і біореактори з прикріпленим біоценозом, які, у свою чергу, можуть бути з рухомим та нерухомим завантаженням. Існують, також, комбіновані установки. Найбільш стійкі до коливань гідравлічного та органічного навантаження установки з прикріпленим біоценозом. Біореактори з нерухомим завантаженням мають простішу конструкцію, вони доступніші в експлуатації, ніж біореактори з рухомим завантаженням. Важлива проблема при використанні анаеробного методу очищення стічних вод – вибір температурного режиму та способу його підтримання. За сучасними даними швидкість анаеробного процесу зростає із збільшенням температури (див. рис. 2.1). Оптимальна температура для очищення стічних вод – 30-35°С, для чого потрібно додатково їх підігрівати, що не завжди можливо й доцільно.
Рис. 2.1. Залежність ефекту очищення від часу обробки
та температури стічних вод
Отже, для анаеробного очищення можливо використовувати два варіанти температурного режиму Перший – очищення при вихідній температурі стічних вод, що спрощує конструкцію установки, але збільшує тривалість обробки стічної води, а отже, й розміри установки. З графіка (рис. 2.1) видно, що для отримання ефекту очищення 70 при температурі 30°С необхідно 12-14 годин, а при температурі 20°С – 24 години. Цей варіант не придатний для великих обсягів, оскільки призводить до збільшення розмірів установки, але за малих обсягів стічних вод може бути цілком ефективним. Другий варіант – підігрів стічних вод завдяки використанню біогазу, що утворюється (з частковим підводом природного газу або без нього), чи підігрів стічних вод у теплообмінниках водою оборотної системи водопостачання. Молокозаводи, як правило, мають системи такого водопостачання, призначені вони для охолодження холодильних агрегатів. Вода в цих системах охолоджується на градирнях або в бризкальних басейнах. Отже, тепло цієї води може бути використане для інтенсифікації очищення виробничих стічних вод. Таким чином, для захисту водних ресурсів від забруднення необхідно всі молокопереробні підприємства оснастити ефективними локальними очисними спорудами. Головне – визначення оптимального температурного режиму очищення та вивчення впливу казеїну на процес анаеробного зброджування, а також визначений технологічних констант процесу й розробка методики розрахунку анаеробних реакторів для очищення стічних вод молокопереробних підприємств.
Необхідно також встановити, що найбільш доцільно з економічної точки зору: очищати стічні води за їх вихідної температури, збільшивши при цьому об'єм реакторів, чи підігрівати стічні води до оптимальних температур.
2.2. Характеристика шкідливих речовин
Речовини, що викидаються в атмосферу у відповідності з ГОСТ 17.2.1.01-76 «Охорона природи. Атмосфера. Класифікація викидів по складу» класифікують по таких ознаках, як агрегатний стан речовин у викиді; масовий викид (маса речовин, що викидаються в одиницю