Принцип дії газоаналізатора УГ-2 (рис. 2.2) заснований на зміні забарвлення шару індикаторного порошку в індикаторній трубці після просмоктування через неї повітрозабірним пристроєм повітря, що містить газ, що визначається (пара). У закритій частині корпусу 1 повітрозабірного пристрою (рис. 2.2, а) знаходяться гумовий сильфон 2 з двома фланцями і склянка з пружиною 3. У внутрішніх гофрах сильфона встановлені розпірні кільця 4 для придання сильфону жорсткості і збереження постійності об'єму. На верхній платі 9 є нерухома втулка 7 для направлення штока 6 при стисненні сильфона. На штуцер 11 з внутрішньої сторони одягнена гумова трубка 12, яка через нижній фланець сполучається з внутрішньою порожниною сильфона. До вільного кінця трубки 10 при аналізі приєднується індикаторна трубка.

Повітря, що досліджується через індикаторну трубку, просмоктується після попереднього стиснення сильфона штоком. На гранях (під головкою) штока позначені об'єми просмоктуваного при аналізі повітря. На циліндричній поверхні штока є чотири поздовжні канавки з двома заглибленнями 5, що служать для фіксації двох положень штока фіксатором 8.

Відстань між заглибленнями на канавках підібрана таким чином, щоб при ході штока від одного поглиблення до іншого сильфон забирав заданий об'єм досліджуваного повітря.

Довжина забарвленого стовпчика індикаторного порошку в трубці пропорційна вмісту вимірюваної речовини в досліджуваному повітрі і вимірюється по спеціально градуйованій шкалі.

Для визначення характеристик викидів, які містять речовини, що неприємно пахнуть, широке поширення отримали органолептичні методи, засновані на сприйнятті запаху людиною. Кількісне вимірювання запаху засноване на розбавленні одиниці об'єму пахнучої суміші до концентрації порогового виявлення запаху. Такі прилади називаються ольфактометрами. В ольфактометрах основним елементом є ротаметри різної пропускної спроможності (від 4 до 6 ротаметрів).

Принципова схема ольфактометра показана на рис. 2.3. Система складається з двох джерел: чистого повітря і повітря із запахом, який через відповідні ротаметри з певною пропускною спроможністю (позначені цифрами) попадає в змішувач і потім на колектор, на якому дослідники визначають наявність або відсутність запаху. Система дозволяє досягнути розбавлення в 4-10 раз. У деяких приладах необхідні співвідношення потоків забезпечуються системою каліброваних отворів і капілярів.

Рис. 2.3. Принципова схема ольфактометра з ротаметрами:

1 – ротаметри; 2 – змішувачі; 3 – комплекти; 4 – манометр; 5 – крани; 6 – перемикачі

Робочий діапазон ольфактометрів по кратності розбавлення розширюють установкою другого рівня розбавлення або попереднім розбавленням початкової проби в статичних умовах.

Визначення наявності запаху з його характеристик на ольфактометрі проводять за допомогою групи випробувачів. Кожний учасник самостійно фіксує на виданому бланку свої відчуття. Для характеристики відчуттів звичайно застосовують п'ятибальну шкалу оцінки інтенсивності запаху: 0 – запах відсутній; 1 – запах дуже слабкий, невизначений; 2 – запах слабкий, але визначений; 3 – запах помірний; 4 – запах сильний; 5 – запах дуже сильний. Оцінку проводять з точністю до 0,5 бала. При оцінці органолептичних випробувань, проведених вказаним методом, позитивний результат з достатньою інтенсивністю запаху признається лише в тому випадку, коли запах оцінюється не нижче 3 балів на початку випробування і відчуття запаху є не тільки на початку, але і через 2 хв експозиції.

Даний метод гігієнічного нормування не дозволяє дати якісну оцінку запаху або порівняти між собою неприємно пахнучі викиди різних виробництв. Однак такий принцип характеристики викидів НПВ зручний для визначення ефективності газоочисного обладнання. Крім того, застосування критерію забруднення повітря запахами, заснованого на органолептичних методах аналізу, застосовно для нормування неприємно пахнучих викидів всіх виробництв незалежно від їх хімічного складу. Ці методи не вимагають складного вимірювального обладнання і можуть бути здійснені персоналом підприємств, що не має спеціальної підготовки.

Запиленість повітря (концентрацію пилу) можна визначити прямим або непрямим методом. Прямий метод полягає у відборі проби запиленого повітря і зважуванні осаджених часток з подальшим віднесенням їх маси до одиниці об'єму повітря.

Для визначення запиленості повітря непрямим методом використовують залежність фізичних властивостей запиленого потоку – міри поглинання світлових і теплових променів, кольори, здібності сприймати електростатичний заряд і т.д. В промислових умовах у більшості випадків використовують прямий метод, що дає найбільш достовірні результати.

Визначення запиленості ваговим (гравіметричним) методом проводять визначенням приросту пилу на спеціальному фільтрі (рис. 2.4), через який пропускається фіксована кількість запиленого повітря з повітроводу або газоходу. Відношення приросту пилу на фільтрі до кількості профільтрованого повітря визначає концентрацію пилу. Розрізняють два методи визначення запиленості по місцю розташування фільтра – зовнішня фільтрація (поза газоходу) і внутрішня фільтрація (усередині газоходу).

Рис. 2.4. Обладнання для відбору проб повітря:

а – електроаспіратор: 1 – корпус; 2 – запобіжний клапан; 3- вентилі реометрів; 4 – штуцери реометрів; 5 – реометри; 6 – з'єднувальна гумова трубка; 7 – фільтротримач;

б – касети і фільтротримачі: 1 – фільтри; 2 – пластмасовий фільтротримач; 3 – металевий фільтротримач; 4, 5, 6 – корпус, гайка і прокладочне кільце касети відповідно

До автоматичних приладів визначення концентрації пилу відносяться ВЗП_, ВЗП-3 (вимірник запиленості повітря); ПРВЗ-1 (переносний радіоізотопний вимірник запиленості); ВКП-1 (вимірник концентрації пилу) та ін.

Обстеження споруд по очищенню стічних вод, визначення ступеня очищення. Мета обстеження очисних споруд по очищенню стічних вод – визначення ефективності їх роботи, що досягається експериментальним вимірюванням таких показників, як продуктивність установки і її окремих елементів по стічній воді, що очищається, температура стічної води, вміст різних речовин в стічній