3.4. Геологічна будова.

Територія плити та Зовнішньої зони складена породами неогенового періоду кайнозойської ери (верхній міоцен): глини, пісковики, гіпси, ангідрити, солі, алевроліти; Внутрішньої зони – породами неогенового періоду (нижній і середній міоцен): конгломерати, пісковики, глини, солі, аргіліти.

В кінці палеогену (25±2 млн. років тому) почалося підняття Карпат. Одночасно відбувалося опускання Передкарпатського крайового прогину, що почав заповнюватися потужними товщами (5-7 км) осадових порід, які називаються мол асами. Це продукти руйнування гір, складені конгломератами, пісковиками, мергелями, що виносились у прилеглий морський басейн. Опускань разом з Передкарпатським крайовим прогином зазнавала і Волино-Подільська плита, частина якої відкололася і утворила Зовнішню зону названого прогину. Море, що затопило в неогені згаданий простір, називають Сарматським, яке в зв’язку з підняттям Поділля і Карпат поступово перетворилось у вузьку лагуну і почало відступати у південно-східному напрямку (9-14 млн. років тому). Вслід за відступаючим морем побігли паралельно одна до одної річки. Кінець неогену ознаменувався і другою фазою карпатської складчастості, утворенням розломів у Внутрішніх Карпатах. У результаті горизонтальних стискань Зовнішня антиклінальна зона Карпат була зірвана по поздовжніх розломах і насунута на внутрішню зону крайового прогину. Насуви в окремих випадках сягають 16-20 км (південний захід району).

В четвертому періоді відбулося кілька етапів материкового зледеніння, що позначилося на розвитку рельєфу регіону. Тектонічні рухи привели до зміни напрямків річкових долин карпатських річок. В даний час Карпати продовжують рости, зазнаючи вертикальних піднять (до 5-11 мм на рік) і горизонтальних переміщень у північно-східному напрямку. Про молодість Карпат свідчать і землетруси, епіцентри яких розміщені далеко за межами України у масиві Вранча (Румунія). Останні сильні землетруси відчувались у межах Коломийського району в 1977, 1986, 1999 та 2000 роках.

3.5. Геоморфологічне районування.

Рельєф Коломийського району генетично та історично дуже різноманітний і входить до складу таких геоморфологічних областей і районів (за К.І.Геренчуком):

І. Область Придністровського Покуття, де панує рівнинно-пластовий рельєф з поширенням долинно-балочних форм.

Отинія-Коршівський акумулятивний район з поширенням терас середнього рівня (п’ята і четверта тераси) з олинно-балочними формами;

Прутський (Коломийсько-Снятинський) район, який представлений терасами нижнього ярусу, акумулятивний, рівнинний.

ІІ. Передакарпатська область. Тут є акумулятивний тип рельєфу різного ступеня і глибини ерозійного розчленування на Передкарпатському передовому прогині.

Переніжин-Рожнівський район зі скульптурно-зсувними та ерозійними формами на глинисто-піщаних відкладах дашавської свити Зовнішньої зони прогину.

ІІІ. Підгірська область структурно-ерозійних низькогір’їв, які утворені на піднятих складках Внутрішньої зони прогину.

Слободо-Рунгурське структурно-ерозійне низькогір’я.

3.6. Клімат

На клімат району найбільше впливає географічна широта, а також абсолютна висота над рівнем моря, віддаленість від океану, рельєф, що оточує територію області, характер підстилаючої поверхні.

Район одержує 100-105 ккал/см2 сонячної радіації і лежить в двох кліматичних зонах – теплій (східна рівнинна частина) і помірній (західна, північна і південна передкарпатська частина).

Середні температури січня місяця –5о, липня +18 +19оС. Середньорічна кількість опадів на сході – до 700 мм, на решті території – 700-800 мм (крім південного заходу в підгірській області, де кількість опадів максимальна і становить 800-1000 мм). Мінімальні і максимальні температури для Коломиї відповідно –39о і +38оС.

Переважають вітри – північно-західні і східні.

Вітри переважно слабкі і помірні зі швидкістю 0-5 м/с, взимку інколи 6-10 м/

Початок зими прийнято відраховувати від часу, коли середньодобові температури опускаються нижче 0оС. На рівнинній території цей період наступає в кінці листопада. Переважає хмарна погода із снігопадами, які приносять західні вітри. Часті відлиги з денними температурами 0о+6о. Східні вітри бувають досить сильними і приносять великі морози. Найхолодніший місяць – січень. Проте для останнього десятиліття характерна нестабільність зим, а саме надзвичайно холодна – тривалістю 5 місяців у 1996-1997 роках, з історичним мінімумом - 39оС, дуже тепла близько до історичного максимуму в 2000-2001 роках.

Весна починається в першій декаді березня. Середньодобові температури піднімаються вище 0о С, тане сніговий покрив. Погода дуже мінлива, з частими заморозками, які приносять північні або східні вітри. В третій декаді починається вегетаційний період, коли середньодобові температури переходять через +10о С. Для травня характерна велика ймовірність сухих днів.

Літній період настає в кінці травня, коли середньодобові температури перевищують +15о С. Велика тривалість дня і висота сонця зумовлюють високі температури і малі контрасти їх протягом сезону. Найтепліший місяц2ь липень, для якого ймовірні дні з середньодобовими температурами понад 25о С. Для літніх місяців характерна значна кількість опадів, які приносять вітри з Атлантичного океану. В червні часті зливові дощі. В другій половині літа спостерігаються посушливі періоди.

Осінь починається після 11-14 вересня, коли середні температури опускають нижче +15о С. Поступово знижується температура, одна к у 20-х числах вересня часто спостерігається так зване “бабине літо”, зумовлене південними вітрами, тобто діяльністю Азорського максимуму. У жовтні вже бувають перші приморозки. Поступово починає переважати хмарна, з незначними дощами і туманами, погода. Інколи випадає мокрий сніг, а в листопаді вже бувають морози, що знаменують кінець осені.

3.7. Внутрішні води

Достатнє, а в гірських районах надмірне зволоження території району, значне розчленування рельєфу визначили утворення в її межах густрої річкової сітки. Територія району лежить в басейні річки Прут та її приток. Більшість річок малі і течуть по території району середньою або нижньою течією. Рельєф визначає гірський характер течії річок Пруту та його правих гірських приток Пістиньки, Брустурки, Лючки, Сопівки і інших. Дно цих річок кам’янисте й порожисте, часто зустрічаються водоспади.

Виходячи в межі Передкарпаття, ці річки,