Спроби свідомо обмежити споживання природних ресурсів людина робила ще за язичницьких часів. Існували табу на знищення тотемних тварин і рослин. Своєрідними заповідниками були священні гаї, а також ділянки лісу для князівського полювання – звіринці, де добування дичини різко регламентувалося. Пізніше подібні заборони виходили вже як документи - різні князівські, царські, королівські укази. Про серйозні природоохоронні заходи почали замислюватися тільки на початку ХХ століття, коли споживацьке ставлення до навколишнього середовища вдарило по кишені - різко знизилися обсяги видобутку промислових видів. На зміну ставлення до довкілля і місця в ньому людини вплинули також розвиток біології й екології. Виникли поняття екосистеми, біосфери та ін. З'явилися законодавчі акти й списки видів, що зникають, почали організовуватися заповідники та національні парки - охорона природи перейшла на державний рівень. Зараз існує декілька типів природних резерватів, найрозповюдженішими є заповідники, національні парки й заказники. Заповідники, роль яких – збереження екосистем, бувають природні, де господарська діяльність і використання природних ресурсів цілком заборонені, і біосферні. Останні складаються з ядра (заповідна територія), буферної зони (охороняє ядро від антропогенних впливів), зони відновлення екосистем з регламентованою господарською діяльністю й зони господарського використання. Всього в світі нараховується понад 10 тис. різних заповідників. Національні парки мають звичайно велику площу й зони, подібні до зон біосферного заповідника. Тут заборонено багато видів господарської діяльності. Але, на відміну від заповідників, уся чи значна частина території відкрита для регулярного відвідування - рекреації. У заказниках охороняються окремі види тварин, рослин і частина природно-територіального комплексу в певні сезони чи цілорічно. Господарська діяльність тут дозволена настільки, наскільки не завдає шкоди об’єктам, що охороняються.
Поступово стало зрозуміло, що охорона окремих видів в окремих країнах - малоефективна, необхідно оберігати екосистему в цілому. З'явилися міжнародні законодавчі акти – природоохоронні конвенції, норми на використання природних ресурсів, квоти на забруднення навколишнього середовища. Однією з глобальних ідей останніх років у галузі стала пропозиція об'єднати різноманітні природні резервати в екологічну мережу за допомогою природних коридорів.
Крім того, в світі існують червоні списки різних рівнів: Червоний список Міжнародного союзу охорони природи, Червоні книги різних регіонів, а також Додатки до різних природоохоронних конвенцій. Останнє видання Червоної книги України датується 1994 р. і є дещо застарілим - зараз триває підготовка нового видання. Червона книга чи список – це офіційний документ міжнародних неурядових і національних адміністративних організацій, анотований перелік видів тварин чи рослин, стан яких викликає занепокоєння щодо їхнього майбутнього. Вона не має юридичної сили і є лише основою для створення законодавчих актів. Основна її роль – вказати для кожного виду конкретні найдієвіші методи захисту.
Україна має низку природоохоронних законів: “Про природно-заповідний фонд”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про загальнодержавну програму формування екологічної мережі України”, а також закони, прийняті у зв'язку з приєднанням нашої держави до міжнародних конвенцій. Наприклад, згідно з Бернською конвенцією, до Закону “Про мисливські господарства” ввійшли нові положення щодо знарядь полювання, до останньої редакції Закону “Про тваринний світ” – положення про чужорідні види. Створено рекомендації щодо охорони чорноморського дельфіна. У рамках виконання Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни й флори, що знаходяться під загрозою зникнення, вийшли “Правила видачі дозволів та сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення за її межі зразків видів дикої фауни та флори”. Згідно з Боннською конвенцією прийнято два міжнародних меморандуми щодо тонкодзьобого кроншнепа й дрофа.
В Україні зараз діють такі міжнародні конвенції:
- Конвенція про біорізноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992р.), ратифікована Україною в 1994 р.;
- Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979р.), ратифікована в 1996 р., вступила в силу в 1999 р.;
- Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що