Місцевість крутосхилового лісистого середньогір’я представлена численними середньогірними хребтами і відрогами, що також розчленовуються вузькими і глибокими долинами приток і Чорного Черемоша. Хребти і відроги відображають найбільш стійкі стосовно денудації зони пісковиків. При цьому вони відрізняються асиметричними схилами і моноклінальною геологічною структурою. Схили, що збігаються з напрямком падіння флішових товщ, більш положисті (6-150), а ті, що відслонюють верхи шарів – круті. У смузі даної місцевості у верхів'ях Чорного Черемошу збереглися бічні моренні гряди. Рослинний покрив на значній частині площі представлений мішаними і чистими (вище 1200-1250 м) ялинниками, фрагментами мішаних бучин. На другорядних річкових долинах зустрічаються ділянки вільхи сірої. Положисті ділянки схилів, гребенів і вершин часто зайняті після лісовими білоусовими червоновівсяницевими луками, що є результатом господарської діяльності місцевого населення в минулому. Значна частина таких урочищ розташована в басейні Чорного Черемоша. Луки використовуються як пасовища і сінокісні угіддя, у помірній термічній зоні часто заселені. Ґрунтовий покрив представлений типом бурих гірсько-лісових ґрунтів. Ліси до організації заповідних лісництв і природного парку піддавалися посиленій експлуатації. У рекреаційному відношенні місцевість практично неосвоєна.

Уздовж Чорного Черемоша виділяється незначна площа місцевості терасованих днищ річкових долин. Це звичайно низькі і вологі I і II тераси шириною 100-200 м, що поростили ялиною і вільхою сірою з фрагментами різнотравних лук. На цих терасах звичайно прокладені дороги загального користування, маються окремі поселення.

Полонинсько-Чорногірська область – це найбільш висока частина Українських Карпат, що складається з Полонинського хребта і гірських груп Свидовець, Чорногора і Явірника. Вони складені юрськими, крейдовими і палеогеновими конгломератами і вапняками, ядра антиклінальних підняттів – кристалічними породами. У рельєфі важливу роль відіграють полонинські поверхні вирівнювання, структурно-денудаційні, давньольодовикові (кари, цирки) форми, глибокі річкові долини. Для області характерна вертикальна кліматична зональність. Тут є усі вертикальні термічні зони. Річна кількість опадів складає 1300-1500 мм і є максимальною для Українських Карпат.

Літо на полонинах коротке, прохолодне, з частими дощами і туманами, іноді випадає сніг. Осінь холодна і дощова. Узимку випадає багато снігу, часто бувають снігові бурани.

Для середньогірних ландшафтів характерна чітко виражена висотна поясність [3,4].

Середньогір’я з крутими схилами покриті буковими і ялиновими лісами на буроземних і дерново-буроземних ґрунтах. На більш положистих південно-західних схилах букові ліси піднімаються до субальпійского пояса. До полонин підступають смереково-ялицеві ліси. Вище лісового поясу розвинутий пояс соснового і вільхового криволісся.

Субальпійські лучні ландшафти найбільш поширені на висотах 1500-1800 м. На продуктах вивітрювання флішових порід сформувалися гірсько-лучні, гірсько-дернові і торф'янисті ґрунти. У рослинному покриві переважають листяні чагарники, щільнодернисті, високотравні і різнотравні луки, осоки, сфагново-мохові асоціації.

Альпійський пояс найкраще розвинутий на Полонисько-Чорногірському масиві – найвищому гірському вузлі Українських Карпат,зокрема Чорногірському лісництві. Крім Говерли (2061 м), тут піднімаються вершини Бребенескул (2037 м), Петрос (2022 м), Піп Іван (2026 м), Гутин-Томнатик (2016 м), Ребра (2001 м), Туркул (1932 м) Явірник (1374,1 м) і ін. В альпійському поясі ростуть щільнодернисті злаки, осоково-ситникові, чагарникові і рододендронові формації. Характерна риса – виразність форм плейстоценового зледеніння (улоговинні розширення верхів'їв рік, плоскодонні і крутосхилові цирки з осипними конусами і накопиченнями морени, трогові долини, кари, карові гребені, що називаються карпатським високогір'ям). Середногірні ландшафти Полонинсько-Чорногорської області дуже мальовничі. Тут знаходяться глибокі ущелисті долини рік. За ландшафтними особливостями в області виділяються дві підобласті: Полонинські Карпати та Чорногора.

У структурі ландшафтів Полонинсько-Чорногірської підобласті основну роль відіграють полонинські, верховинські, низькогірні, середньогірні, долинно-терасові, гірсько-ущелисті, скелясті й альпійські місцевості.

Полонини представляють собою вирівняні, злегка хвилясті, високо підняті безлісі поверхні з гірсько-лучними ґрунтами, покриті трав'янистою рослинністю (біловус, папороть, вівсяниця, ситник), чагарниками (сосна гірська, зелена вільха, рододендрон), мохами і лишайниками. Природна рослинність представлена субальпійськими видами. Полонини є природною кормовою базою. Великі полонини мають власні назви – Пожижевська (1372 м). Верховинські місцевості поширені незначно.

Середньогірні місцевості з смереково-широколистяними лісами займають схили на висотах від 1200 до 1600 м. З деревних порід домінує бук, але чисті букові ліси зустрічаються рідко. Великі площі зайняті мішаними буково-ялицевими чи смереково-буково-ялицевими лісами. У підліску розвинуті папороть, проліска, вівсяниця, крокус тощо. Добре розвинутий моховий покрив.

Бучини переходять у ялицево-смерекові ліси.

На г. Явірник сліди плейстоценового зледеніння виражені ще яскравіше. Льодовикові форми розвиті переважно на її північно-східних схилах. Верхні частини долин розширені, тому що в період зледеніння вони були цирками. Ці форми тут називаються кітлами. До них приурочені сучасні водозбори рік. Чорногірські цирки мають плоске дно і високі круті, місцями скелясті схили.

В Чорногірському лісництві порівняно більше поширені льодовиково-акумулятивні форми рельєфу. Відносно добре збереглися великі бічні моренні вали в долині ріки Чорний Черемош, гірше – у долинах рік Дземброня і Погорілець. Розрізняються також вали кінцевих і стадіальних морен. Останні добре виражені у виді дуг, що замикають нижні кітли долин.

Наявність реліктових льодовикових форм – характерна риса альпійського типу місцевості. Льодовикові цирки, кари, карові гребені, моренні накопичення – усе це своєрідні урочища альпійських місцевостей. У рослинному покриві альпійських місцевостей провідну роль відіграють низьковівсяницеві і ситникові луки. Поширені також лохинові та брусничні пустища. Менш розвиті луги із сеслерії, осок. На скелястих вершинах і кам'яних розсипах зустрічаються примула, ломикамінь, рододендрон.

1.4 Кліматичні умови Чорногірського лісництва

На території